Одружилися ми з Павликом, коли зовсім ще молодими були. Свого нічого не мали, щойно на роботу влаштувалися. Мої батьки хотіли з житлом допомогти, дали нам кругленьку суму, самі весь вік відкладали, тато хотів новеньке авто із салону взяти, але дочка важливіша.
Ми й зраділи, що свій куточок матимемо, але коли дізналися ціни на нерухомість, то наше щастя дуже швидко притихло та забилося десь у куточок. До всього я дізналася, що вагітна. Ми не планували народжувати одразу. Думали, що поки у своє помешкання не заїдемо, про дітей навіть мови бути не може. Та вже як так сталося, то звісно будемо народжувати.
Мої батьки у селі живуть. Звідти до міста тридцять хвилин, якщо своїм автомобілем, маршруткою довше. Хоч будинок у них і великий, гарний, а я єдина дитина, чоловік переконав, що нам буде не вигідно кожного дня на роботу добиратися. До того ж мені це не піде на користь у моєму то стані труситися по бруківці.
Виходу не було, довелося переїжджати до свекрухи зі свекром. Ми з мамою Павла наче порозумілися. Вона нічого поганого про мене ніколи не казала та й мені нічим не дорікала. Свекор з самого початку донечкою називав. Якось дуже швидко ми згуртувалися, поділилися обов’язками й жодних конфліктів у нас не виникало.
Народила я дівчинку, назвали Марійкою. Пішла у декретну відпустку. Паша днями на роботі пропадав, хотів нас усім забезпечити, щоб ми нічого не потребували. Мені з малечею свекруха допомагала. Якось ми з нею зблизилися, от вона й зізналася, що з чоловіком своїм більше не ладить.
-Думаю, у нього хтось з’явився. Жінки таке відчувають. Боюся спитати, бо раптом правда. А так живемо поки разом, то й на тому добре.
-Та не кажіть ви дурниць всяких. Тато вас кохає, просто з часом стосунки якось стихають. А ви нагадайте йому про своє кохання. Влаштуйте побачення – радила я свекрусі й сподівалася, що у них зі свекром все налагодиться.
Батько чоловіка пішов від нас через три дні після тієї розмови. Зізнався, що уже пів року живе на дві сім’ї й більше не може нікого обманювати. Зібрав речі й зачинив за собою двері. Свекруха розлучення переживала дуже важко, добре, що я мала змогу бути поряд аби підтримувати та слідкувати, щоб вона ніяких дурниць не наробила.
Ми з Павлом вирішили, що варто переїхати. Продали квартиру у якій жили, доклали свої гроші й купили трикімнатну. Тепер кожен мав власну кімнату й свекруха була зайнята роботою. Після переїзду стільки всього потрібно було розпакувати, перебрати, розкласти, поскладати. Вона ніби заспокоїлася й нам легше стало.
На цьому зміни у нашому житті не закінчилися. Я дізналася про свою другу вагітність, а свекруху на роботі скоротили. Вона дуже переймалася, що Павло не потягне нас усіх. Жінка активно шукала роботу, але зважаючи на вік, брати її не хотіли. Тож тоді мама Павла вирішила, що якщо вона не може заробляти, то можна економити. Люди добрі це якийсь кошмар!
Свекруха набирає тазик води, щоб прати в ручну майки та спідню білизну, бо так пральну машинку можна не вмикати – економія. Тепер ми їмо каструлю супу три дні, ні в якому разі не виливаємо рештки, бо так економніше. На миття кожному відводиться по 8 хвилин, не більше. Якщо затриматися у ванній, то вона прибігає й починає стукати у двері. Продукти купує по акції, одяг на секонді, засоби особистої гігієни на ринку. Після 10 години світло по всій квартирі вимикається й навіть вайфай припиняє працювати, вона навмисне вимикає його з розетки.
Павло уже з нею розмовляв. Заспокоював, пояснював, що ми маємо гроші й він зможе про всіх подбати, інакше ми б не наважилися на покупку нової квартири та народження другої дитини, а до неї, як об стіну горохом. Якщо ж робити по своєму, не економити, то вона влаштовує скандал та починає плакати, бо ми її не цінуємо й взагалі вона для нас зайвий рот. Ну як їй пояснити, що варто жити тут і зараз й не економити на собі?
