Десь майже рік тому ми з Інною зустрілись в кав’ярні. Я не міг не звернути увагу на Інну. Занадто вже привабливою вона для мене була. Так би мовити, глянув і одразу зачарувався.
Ми почали спілкуватись, подружились. Я зізнався їй в своїх почуттях, адже справді не був до неї байдужим. А Інна відповіла мені взаємністю. Тож ми почали зустрічатись. І все в нашому особистому житті розвивалось настільки стрімко, що вже через два місяці ми жили разом.
Занадто все швидко, чи не так? Ми орендували квартиру та почали притиратись один до одної в побуті, дізнаватись все більше і більше нового. Я був щасливий навіть в ті моменти, коли в нас виникали непорозуміння, адже відчував, що вирішуючи кожну таку конфліктну ситуацію ми вчимось жити разом, розуміти одна одного та зміцнювати стосунки.
Але, як я вже потім зрозумів, лише я був радий тому, що ми вчимось жити разом.
Якось, я став помічати, що Інна дуже дивно себе поводить. То телефон завжди ховає, то взагалі пароль покладе, то закривається в іншій кімнаті, щоб поговорити. Я все розумію, що це особистий простір людини і так далі, але це стається не завжди. Наприклад з сестрою чи мамою вона спокійно говорить при мені, а деколи навіть на гучномовець розмову перемикає.
Я запитував, чи все добре і чому Інна так поводиться, але вона відповіла, що то все з подругою розмовляє. Мовляв вона попросила, щоб ніхто не чув їхні розмови, адже в подруги зараз серйозні проблеми зі здоров’ям. Я не міг не повірити.
Але згодом Інна почала дуже пізно повертатися додому. І не просто повертатися, а ще й з подарунками. Але знову те саме: подруга подарувала, колега на роботі дала, зі старими знайомими випадково зустрілась. Та й взагалі чого це я її допитую.
Я, чесно, старався відганяти від себе такі думки та не тиснути на неї, але ну як не підозрювати? Не вийде, бо ж прямо явна поведінка людини, яка щось приховує, роблячи щось не дуже хороше по відношенню до мене.
І я не помилився в своїх здогадках. Якось Інна сказала, що їде на дівочий вечір з подругами за місто. Вони наче орендували котедж та будуть святкувати декілька днів. Я, тоді ще нічого не підозрюючи, вирішив, що якщо Інни не буде цей час, то зустрінусь я зі своїм другом Олегом. Він хлопець Інниної найкращої подруги, Яни, а тому я подумав, що можна провести посиденьки десь в барі за переглядом футболу. Тим більше, що якраз почалися вихідні.
Я радісно зателефонував Олегу, коли Інна поїхала, та запросив відпочити в барі. Але Олег відмовив, бо домовився сходити в одну затишну кав’ярню з Яною, щоб провести трохи часу разом на вихідних. Коли я запитав про дівочий вечір, то Олег відповів, що вперше про це чує.
Яким же я себе тоді дурнем відчував. Одразу зателефонував Інні, але вона не брала одразу. Коли все таки додзвонився, то казала, що зв’язок поганий, тому не було дзвінка. Та й взагалі я їй трохи заважаю тим, що надзвонюю, адже в них якраз почалось святкування.
Але вона зробила фатальну помилку та не завершила дзвінок першою, а, як я зрозумів, просто відклала телефон. І я багато чого наслухався. І чим вони там займалися, і про що говорили, і як Інна мене лайном поливала. Виявляється я дуже токсична людина, яка завжди її контролює, адже підозрює в зрадах. Ну, слухайте. Може і підозрював, але тепер впевнений в цих зрадах.
Я записав всю цю розмову їхню на диктофон робочого телефона, скинув це все Інні, зібрав свої речі та поїхав з квартири, яку ми винаймали. Я не розумів, за що вона так зі мною, а потім, коли вже пройшов місяць із закінчення наших відносин, які розірвались остаточно через СМС-повідомлення, я дізнався, що я кинув Інну просто так.
В розмові зі спільними знайомими я наслухався який я поганий, але кожного разу я розповідав, що Інна мені зрадила, тому ми розійшлися. Не всі вірили, але мені було вже байдуже. Ці люди самі відсіялись. Тому тепер я без відносин та лише з тими людьми, які справді мої друзі.
