Знаєте, як то в народі кажуть: – І на тебе прийде пора і впаде шафа тобі на голову. По-простому, цей не надто замислуватий вираз означає те, що хтось надумав одружуватися.
От і мені впала шафа на голову і я одружився. Дівчина в мене була хороша. Вона стала і вправною господинею і відмінною мамою для нашого сина.
Наш син народився на сам Новий рік. Ми тоді були лише двоє – я і мій тепер уже друг Петро. У нього також в цю ніч народився син.
На ціле місто лише ми двоє стали батьками в цю ніч. То ж і товаришуємо тепер.
Але справа не в цьому, а в тому що мене почали відвідувати думки про те, що мій синочок – не мій. Ми з дружиною двоє кароокі і з темним волоссям. А син – голубоокий і світленький.
Я таки не витримав і зробив тест ДНК. Виявилося, що він не мій…
Того ж дня поскандалив з дружиною, зібрав речі і пішов. Дружина була в шоці, адже вона гарантувала мені на мільйон відсотків, що це наш син.
Добре, що моя теща виявилася жінкою розумною. Вона взяла мій біоматеріал, дружини і сина. Результат був невтішним – це не наш син, навіть дружина не його мама.
Ми не знали що робити і де ж наш син. Тоді теща запитала, а який на вигляд син Петра. І тут ми задумалися. Петро сам світлий і голубоокий, а син в нього темний.
Як пізніше виявилося – медсестри святкували в ту ніч також і переплутали бірки на дітях.
А ми як подумаємо, що могли так все життя прожити і виховувати не свого сина – страх бере.
З дружиною ми помирилися, я вибачився. А з Петром обмінялися дітьми.
