Скажу чесно, на свою маму я ображений, ніби в дивному сні, де все переплутане. Річ у тім, що коли тато знайшов іншу – мама гордо пішла, наче вітер, що зриває листя з дерева. Вона зовсім не відстоювала наші інтереси, мов риба, що мовчить у темній воді. Хоча, як на мене, якщо зрадив він, то ненька мала б вимагати в нього квартиру в Києві, гроші – тисячі гривень. Натомість ми мусили жити в гуртожитку на околиці Львова, в жахливих умовах, де стіни дихали вогкістю. Траплялось таке, що доводилось картоплю просити в сусідів, адже просто не було, що їсти – холодильник зяяв порожнечею, наче безодня.
Мама взагалі все життя мала надто м’який характер, наче тісто, що розпливається під пальцями. Вона завжди усім поступалася, ніколи не захищала власні інтереси, немов тінь, що зникає на світанку. Я цього не міг зрозуміти. Коли мені було 12 років, померла бабуся, і тітка забрала собі її дім у Харкові, а ненька й не сперечалась, хоча ми не мали де жити – блукали, як примари.
Тож в 15 років я охоче покинув дім, ніби птах, що вилітає з клітки, і поїхав на навчання в технікумі в Одесу. Згодом вступив в університет у Дніпрі, і вже на другому курсі разом з одногрупником Василем Ковальчуком відкрив сервіс з ремонту комп’ютерної техніки. Нам пощастило, адже ми були перші, наче випадково знайшли золото в піску. Відтоді минуло 10 років, і в нас вже дві майстерні й три магазини – все розросталося, як дивний сон. Хоча ми з дружиною Оксаною жили на орендованій квартирі в центрі Львова, спочатку я купив житло мамі. Моя кохана страшенно образилась, ніби її вдарили.
– Як ти так можеш? Твоя мама мала ціле життя, щоб на квартиру заробити, – її голос дзвенів, мов розбите скло.
– Вона не така, навіть на взуття не могла назбирати, – відповів я, відчуваючи, що слова тонуть у порожнечі.
– Хіба ж це наша проблема? – очі дружини стали великими, як місяць уночі.
– Щоб не було, але це моя мама.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації – воно мерехтіло, як сон.
З часом я все ж придбав невеличкий будиночок у передмісті Івано-Франківська. У нас народилось двоє дітей – близнюки, що сміялися, мов дзвіночки. Життя налагодилось, наче річка, що знайшла своє русло. Та мамі я однаково завжди допомагав. Навіть картку зробив для неї, куди щомісяця закидав по 5 тисяч гривень – вони зникали, ніби роса на сонці.
Та якось я помітив, що гроші з картки дуже швидко зникають, наче їх з’їдає невидимий звір. Тоді приїхав до мами в її квартиру на Подолі та побачив, що в неї зовсім немає, що їсти – холодильник був порожній, мов пустеля.
– Де гроші? На що ти їх витратила? – запитав я, і мій голос відлунював у кімнаті.
– Ти ж знаєш, які зараз ціни. Та й ліки, комунальні, – вона відвела очі, наче ховала таємницю.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Я їй не повірив. Вирішив прослідкувати, наче детектив у нічному кошмарі. Наступного разу коли закинув гроші – мама відразу їх зняла, швидко, мов блискавка. Я поїхав до неї, подивитись, що купила. Але холодильник знову був порожній, тільки павутина в кутах.
– Мамо, що ти купила? – запитав я, і мої слова розчинилися в повітрі.
– Сину, розумієш, тут така ситуація. У племінника Петра проблеми, сестра Наталка дуже скаржиться, просить про допомогу, а я не можу відмовити, – її голос тремтів, наче листя на вітрі.
– Мамо, вони ж тебе використовують! Петро сам мені розповідав, що будує будинок під Вінницею. Я не збираюсь бути його спонсором, доки ти не маєш, що їсти, – я відчув, як гнів піднімається, мов хвиля.
Розлючений я повернувся додому і розповів все дружині. Тоді вона порадила, ніби голос з іншого світу.
– Ти достатньо зробив для мами. Більше їй ні копійки не давай. Якщо треба – купи продукти та привези, або ж ліки, які потрібні.
Наступного дня я забрав в мами картку. Вона образилась, сказала, що в мене багато грошей і рідним не можна відмовляти – її слова пливти, мов туман. Та я з цим не згоден, наче камінь, що лежить на дні річки.
Як гадаєте, вірно я вчинив чи ні? Чи, може, це просто сон, що ніколи не скінчиться?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIyА я прокинувся в гуртожитку, де картопля в сусідів пахла димом, і зрозумів, що ніколи не мав ні грошей, ні мами, ні навіть того сну.
