У нас з чоловіком сталася дуже неприємна ситуація в родині. Наші діти бажають нам смерті. Рідні діти, яких ми виховували все життя та присвятили всіх себе їм.
Раніше ми з чоловіком одружились ще бувши молодими. Я б сказала навіть дітьми. Коли я виходила заміж за Колю мені було всього 18 років. На той час моєму майбутньому чоловікові було 19. Наші батьки нормально відреагували на весілля, тому що у Радянському Союзі всі одружувалися майже після школи, дуже рано. Ось так і почалося наше сімейне життя. Через рік після нашого весілля я дізналася, що чекаю сина. Ми з чоловіком були безмежно щасливі та раді такій новині. Ще через 2 роки після народження нашого хлопчика Ярослава я вдруге дізналася, що вагітна. І народилася наша принцеса — Марійка.
Жили ми дуже щасливо. Ми з чоловіком по цей час кохаємо один одного до безтями, а в молоді роки то було взагалі як на сьомому небі від щастя. Діти у нас виростали дуже дружніми. Завжди ходили гуляти разом, їли разом, спали разом, все робили разом. Вони були як нерозлийвода. Коли хтось ображав одного із дітей, то другий завжди ставав на захист і ніколи нічого не боявся. А ми, як батьки, не лізли у дитячі справи, тому що вони повинні вчитися самостійно вирішувати свої проблеми. Так росли наші діти друзями, ми з чоловіком не могли нарадуватися, що змогли виховати таких прекрасних та дружніх дітей.
Вони закінчили школу обидва дуже гарно. Так вийшло, що вони разом вступили до одного інституту, вчилися і жили також разом. У них і в студентські роки була одна компанія. Вони завжди радилися один з одним про ставлення до інших людей, радилися з приводу других половинок. Та й про батьків своїх не забували, дуже часто приїжджали до нас погостювати. Згодом Марійка вийшла заміж, а Ярослав одружився і почали вони жити вже окремими життями, але все одно кожного дня зідзвонюючись. Ярослав взяв квартиру в іпотеку, щоб сім’єю міг жити там, а Марійка пішла жити у квартиру до свого чоловіка.
Спочатку у них все було дуже гарно у відносинах, але згодом, незрозуміло з якої причини вони почали сваритися. Скільки разів ми запитуватися з чоловіком у них що сталося, вони нам ніколи нічого не розповідали, але те, що у них зіпсувалися відносини, ми бачили. Вони постійно за щось сварилися, спочатку ми з чоловіком подумали, що у них погані відносини через їхніх других половинок, можливо вони їх налаштовують проти один одного. Але ні, начебто все було добре. Тоді згодом у них почалися сварки всередині їхніх сімей. Ярослав постійно почав змінювати роботи та дуже переймався через те, що банк зможе забрати у нього квартиру назад, через те, що він так часто змінює роботи. А Марія почала дуже сильно сваритися зі своїм чоловіком та боятися, що він просто її вижене з квартири і їй ніде буде жити.
Ми з чоловіком також дуже почали перейматися за своїх дітей, хоча до цього раніше ніколи не втручалися в їхнє життя особисте. І ось одного дня до нас у гості прийшов Ярослав без дружини. Ми з чоловіком подумали, що це дуже гарна нагода поговорити з ним про те, що відбувається між братом та сестрою. Але з порогу Ярослав почав нам говорити, що нам з чоловіком необхідно написати заповіт, у якому ми розділяємо квартиру рівно на половину між своїми дітьми. Я була шокована від таких його слів, тому що нам ще навіть шістдесяти років не має з чоловіком, а вони вже хочуть нас похоронити. Невже цього ми заслуговували за всі ці роки.
Після того, як пішов Ярослав мені зателефонувала Марія і сказала рівно ці ж слова. Я так зрозуміла, що вони вже довго обговорювали цю ситуацію разом з нашим сином. Але я їм відмовила. Ми не будемо писати цей заповіт, тому ще живемо і не збираємося помирати. У нас дуже багато планів на майбутнє і смерть не входить в туди. І тут я дуже почала перейматися за те, що наші діти зайшли настільки далеко, що вже мріють про смерть їхніх батьків. Я не знаю, що робити в цій ситуації та як з неї виходити, але такі слова були дуже болючі як для мене, так і для мого чоловіка.
