Загалом моя сім’я дружна і любляча. Принаймні так було до переїзду до нас нашої рідні зі східних теренів України. У зв’язку з певними подіями до нас перебралася жити рідна мамина сестра з чоловіком і дочкою. Люди як люди, якщо не заглиблюватися в наші стосунки.
Я дуже від них втомлююся. Дядько постійно сидить на кухні і їсть. Я наче офіціант у ресторані повинна йому щось щогодини подавати. Вже надокучило, скажу чесно. При цьому сам нічого не робить. І в житті він нічого не досягнув. Міг би, наприклад, на базар сходити за продуктами. А ще курить дешеві сигарети. У нас до того ніхто не курив у хаті. Мене від диму цього аж нудить і крутиться голова. Витяжка не справляється з цим. А якщо відчинити вікно, то дим розноситься по всій квартирі.
А їхня дочка – це для мене суцільна катастрофа. Вона не думає про освіту, роботу, зрештою, заміжжя. Її нічого, таке враження, не цікавить. Цілими днями сидить у телефоні.
Коли приходять до нас гості, то вміє себе повести культурно. Як тільки гості йдуть – вона розпускає язика і шукає їхні недоліки. Що важливо, своїх не бачить.
Одного разу в мене через це виник конфлікт. Мама почула наші крики з кухні, прилетіла в нашу кімнату і заспокоїла. Хоч Алла і замовкла, проте злість на мене тримала довго. Усім спільним знайомим розповіла, яка я «погана особа».
З того часу я перестала з нею спілкуватися. Мені навіть неприємно повертатися додому – енергетика нашої квартири тепер мене просто виводить з себе. Не знаю, що з цим робити. Мама мене чудово розуміє, однак не може родичів виставити на вулицю. Вона закликає мене до терпіння і примирення. А я ніяк не можу змиритися з їхнім пліткуванням. Раніше того в нашому домі не було.
Я хочу почути пораду. Дякую всім, хто не залишився байдужим до моєї розповіді. Не хочу допуститися помилок, бо вони можуть погано вплинути на моїх батьків, яких я дуже люблю.
