Я й досі не може зрозуміти чого не вистачало моїй дружині. Я все робив для того, щоб наша родина була щасливою та забезпеченою. Коли ми тільки одружилися, то від батьків я отримав у подарунок трикімнатну квартиру. За власні кошти ми зробили ремонт. Я мав гарну роботу. Через рік отримав підвищення. Ми постійно літали кудись відпочивати. Я ні в чому її не обмежував. Виконував будь-яку забаганку.
А вона через пів року після весілля стала сама не свою. Все їй не подобалося. Хотіла нове плаття – тримай, купуй. Купила незадоволена тим, що воно не так на ній сидить. Новий телефон? Буд ласка. Пройшов день два – не такий як хоче. Між нами зникла та сама закоханість яка була спочатку. Ми могли цілими днями не сказати один одному жодного слова. А про те, що я хотів дітей вона навіть й слухати не збиралася. Для неї діти були чимось з іншої планети. Навіть коли ми були ц знайомих на дні народження їхньої дочки, то моя дружина гидилася обійняти іменинницю. Вона просто погладила її по голові. Але з таким виразом обличчя, що мені стало соромно.
Тиждень тому я повернувся з роботи. Було вже доволі пізно. Я помітив, що останнім часом я затримувався навіть із задоволенням. Не хотілося повертатися додому. У квартирі щось було не так. У кімнаті я побачив відчинені пусті шафи. Там де раніше лежали речі дружини було пусто. В одну мить я все зрозумів. А коли прочитав записку, де вона написала, що більше не хоче зі мною жити та подає на розлучення то просто пішов на кухню вечеряти. Замість того, щоб сумувати я відчув, що в мене з душі впав камінь.
