З Лідою ми зустрічалися лише два місяці, а я вже закохався по самі вуха. Хотілося робити їй сюрпризи та радувати кожної хвилини. Не можу описати звичайними словами, яка вона прекрасна та чудова. Щоправда, ми з різних світів. Ліда єдина дочка заможних батьків. З дитинства вона має все, чого тільки забажає. Мені ж пощастило менше. Мене виховувала лише мати, свого тата не знаю. Ми не живемо в достатку, але вдячні за те, що маємо.
Я стараюся поєднувати навчання з роботою, щоб і матері допомагати фінансово й мати власні гроші. Тепер же, коли я зустрічаюся з Лідою, то майже всю зарплатню я витрачаю на подарунки для своєї дівчини.
От і цього разу, приїхав на побачення з величезним букетом Лідиних улюблених червоних троянд. Припаркувався своїми синіми «жигулями» неподалік місця, де ми мали зустрітися. Одразу помітив Ліду, яка стояла на вулиці й з кимось розмовляла. Дістав квіти, пішов у напрямку дівчини й помітив, що вона зніяковіла, навіть розгубилася, а потім жестом показала зачекати й не підходити.
-Хто це був? – запитав у неї, коли хлопець з яким вона розмовляла відійшов.
-Та так давній знайомий – пояснила вона.
-А чого нас не познайомила?
-Та я сама його ледь знаю. Колись у спільній компанії відпочивали, познайомилися на тому й все. Ця краса мені? – вона зіскочила з теми й мені це не сподобалося.
Поки Ліда намагалася зробити вдале фото з величезним букетом до нас повернувся той самий знайомий. Він навіть не звернув на мене уваги, сунув мені сотку й попросив пригнати його Мерседес із парковки.
Я глянув на Ліду, чекаючи, чи збирається вона нас представити й уявіть собі, моя дівчина вдала ніби ми не знайомі й спокійно обіймалася з цим «типу знайомим». Його сотку я віддав жебракові, що сидів неподалік, а сам сів у машину та поїхав. Така дівчина мені не потрібна. Просто не розумію, навіщо було давати марні надії, якщо вона наперед знала, що не збирається будувати зі мною серйозні стосунки. Бачте, я не її поля ягода. Бідняк, що з мене взяти.
