Я ніколи не вірив, що батьки можуть нaж _ивaтиcя на дiтяx. Але коли подібне сталося зі мною і моєю сім’єю, нарешті повірив.

Я ніколи не вірив, що батьки можуть наживатися на дітях. І коли чув такі історії, відмахувався. То все вигадки, байки для дорослих. Такого не може бути. Як батьки можуть до такого додуматися. Це просто якісь дикі жарти. Але коли подібне сталося зі мною і моєю сім’єю, нарешті повірив. Це було минулої осені. У нас із дружиною якраз народилася донечка, яку ми так довго чекали. І потім, поява першої дитини, то така радість, що всі інші відчуття відходять на задній план.

Ми з Оленкою познайомилися п’ять років тому. Зустрічалися не довго, якось відразу одружилися. Бажання мати дітей у нас із самого початку. Але щось пішло не так. Довгі чотири роки ми жили сподіваннями. І коли відчай взяв нас обох, Оленці стало погано. В той день у нас у раціоні були гриби. Ми їх любимо, самі збираємо. Щоб з’їла поганий, не може бути. Три дні Оленку мучив токсикоз. Нічого не допомагало. Звернулися до лікаря, і о радість, дружина вагітна.

Якраз на початку осені в нас народилася дитина. Я працюю один, грошей не вистачає. До тестя на дачу їздити немає коли. Та коли він прийшов до нас бавитися з внучкою, я йому про це сказав. Тесть відразу запротестував. Говорив, що їхати не потрібно. В цьому році урожаю у них немає зовсім нічого допомагати. А у сусіда вродило все, і картопля, помідори, огірки, капуста, вся городина, яка посаджена. Сусід поливав свій город, тому урожай. Тесть мало бував на дачі, урожаю немає.

Микола Іванович запропонував мені, він для нас буде купувати продукти, привозити, адже куди нам наразі їздити з малою, а ми йому гроші віддаватимемо. Так і порішили. Тесть привозив нам городину, яку замовляли, сплачував на місці, а ми йому гроші віддавали. Ми з дружиною радіємо. У нас чисті продукти, прямо із грядки огірочки, помідорчики. Прямо радіємо. Який же тато хороший в Оленки, нам допомагає.

Одного разу телефонувала мама дружини. Вона просила, щоб я забрав її із дачі машиною. Тому що багато всього потрібно перевезти, а тато захворів. Я поїхав. Біля будинку вже стояли запаковані ящики із консервацією, мішки із картоплею, морквою і всією городиною. Я говорив Тетяні Петрівні, що потрібно в сусіда для нас картопельки купити. Тому що в нас закінчилася.
– Навіщо в сусіда, у нас своя є. Он скільки вродило в цьому році.
– А де для нас Микола Іванович брав городину?
– Як де, вдома. В цьому році вродило все. Так ще ніколи не було.
Я стояв і не вірив тому, що чую. Як це так? На своїй дитині наживатися. Я розповів про все тещі. Вона лише сплескувала руками. Намагалася виправдати чоловіка.
– То ти напевно не зрозумів щось. Він весь час возив вам городину зі своєї дачі. Які сусіди. Наші сусіди взагалі город не саджають.
Додому я ледь доїхав. У квартиру до тещі не підіймався. Нехай самі таскають важкі сумки. Образа давила мене. Нарешті приїхав додому. Розповів дружині. Вона плакала. Як тато міг так поступити з нами. Ладно ми, але ж внучечка? На ній хоче нажитися. Оленка не може повірити, що тато на таке здатен. Він же знає, що нам катастрофічно не вистачає грошей, і все одно брав із нас. Ми зовсім перестали з ними спілкуватися. Адже мама Оленки також захищала тата. А внучку їй не шкода?

Тетяна Петрівна декілька разів намагалася помиритися з нами, але ми не йдемо на примирення. Адже вона намагалася захищати тата. Наша внучка підростає без бабусі та дідуся. Гірко думати, що бувають такі батьки, а я не зняв віри.

Оцініть статтю
Дюшес
Я ніколи не вірив, що батьки можуть нaж _ивaтиcя на дiтяx. Але коли подібне сталося зі мною і моєю сім’єю, нарешті повірив.