Зі мною буквально на днях трапилася доволі кумедна історія. Завше вважав, що таке можливе лишень у анекдотах. А це відбулося в міському автобусі привселюдно.
Я повертався з роботи. У салоні було багато людей. Якась дівчина, що стояла поряд, голосно спілкувалася по телефону. Вочевидь, те, що їй пропонували, не зовсім влаштовувало цю дамочку, тому вона намагалася якось перевести розмову в інше русло.
-Я сьогодні не зможу, – відповіла спочатку стримано…
-Влодку, ти мене чуєш? Тільки не сьогодні!..
Очевидно, мужчина, що був з нею в цей час на зв’язку, не здавався щодо домагань дівчини. Тому її наступна репліка прозвучала вже дещо роздратовано.
-Ну що тобі так припекло. Зможу через два-три дні. Розумієш?!.
Але мужчині, мабуть, дуже хотілося, і він наполягав.
-Як тобі ще, Влодку, пояснити. У мене дні, коли не можна!.. – відбивалася панянка від наполягань.
-Ну й що з того, що ти дуже хочеш. Я також хочу, але не можу…
-Влодку, в мене місячні! Бувай! – врешті не втрималася вона, в нервах вимовила останню фразу, що дехто навіть повернувся до неї. Вона зашарілася і вимкнула телефон.
Несподівано одразу ж задзвенів телефон у мене.
-Привіт, Влодку! – привітався я зі своїм другом.
-Хочу зустрітися з тобою. Зможеш? – пропонували мені.
-Хочу і можу, – відповів я.
Усі присутні пирснули зі сміху. Я аж тепер вловив суть мовленого.
Саме в цей момент автобус зупинився там, де мені було треба виходити. Я розтягнув рота у усмішці і поспішив до виходу.
