У постійній гонитві за грішми та більш-менш нормальним життям я втратила найдорожче – час. Розплата не забарилася, мій єдиний син Давид, у підлітковому віці віддячив за відсутність належного виховання сповна. Здавалося, все б мало бути навпаки. Я ж завжди його шкодувала, старалася давати найкраще, ні в чому не відмовляла. Давид швидко зрозумів, що мамою можна вертіти в ту сторону, яку потрібно, а коли отримував відмову, то все одно робив по-своєму.
Виклики до директора, скарги від інших батьків, розмова із соціальною службою. Я ж не залізна, втомилася й вчинила найгірше – підняла на сина руку. Давид після того втік із дому й більше не повертався. Довгих шість років я існувала, сподіваючись, що зараз вхідні двері відчиняться й у дім зайде моя дитина.
Так і сталося, але з візитом прийшла невістка з маленьким хлопчиком на руках та великим животом. Таня, так її звали. Ця бідолашна дівчина виросла в дитячому будинку. Коли зустріла мого Давида, закохалася, згодом завагітніла. Вони жили разом, хлопець працював, вона займалася репетиторством. Після народження сина Давид влаштувався на ще одну роботу. Там зв’язався з поганою компанією. Почав пити, пізно приходив додому, витрачав усю зарплатню на алкоголь.
Таня довго терпіла, погрожувала, що піде, але залишалася, бо кохала. Друга вагітність була непланована, небажана. Шкода, що дізналася пізно, жоден лікар не хотів брати гріх на душу навіть за більші гроші. Давидові байдуже, сказав, щоб робила, що хоче. Тані друга дитина не потрібна, вона собі й сину ради дати не може.
Тому ось стоїть переді мною, бабусею й запитує, чи зможу я допомогти з меншою, чи візьму до себе на виховання. Звісно, я погодилася, прийняла усіх у своєму помешканні. З Матвієм ми швидко порозумілися, він так схожий на свого тата. Через кілька тижнів на світ з’явилася Марта, справжня красуня. Шкода, що Таня не захотіла навіть на руки дитини взяти. Повідомила мені, що поїде на заробітки, годувати грудьми не буде, тож виїзд через три дні.
-Як же так? Ти залишаєш на мене двох маленьких діток? – обурилася я.
-Ви самі погодилися. Не хочете з ними няньчитися, можете віддати у дитячий будинок. Коли повернуся, заберу звідти.
Я відчувала провину за Давида, може він почав пити через мене, погане дитинство, відсутність належного виховання з боку батька. Тепер та сама доля може спіткати моїх онуків. Довго думала, чи зможу впоратися, вагалася, але точно знала, що не допущу, щоб ці діти при живих батьках та бабусі пізнали на собі важкість життя у дитбудинку.
Таня надсилала гроші кожного місяця. На мої запитання, коли збирається повертатися, не відповідала. Через рік зізналася, що зустріла декого, хоче одружитися. Тому скоріш за все додому вона більше ніколи не повернеться, але гроші надсилатиме до самого повноліття дітей. Я не розумію, як можна так легко відмовитися від своїх кровинок заради чоловіка, заможного життя, безтурботності.
Добре, що діти мене люблять. Для них я готова перевернути увесь світ. Якось спробувала знайти Давида, щоб поговорити з ним, але так і не вдалося. На попередньому місці роботи мені повідомили, що він сам звільнився. Сусіди казали, що уже давно нікого не бачили й тепер квартиру орендують зовсім інші люди.
Я ходжу до церкви, молюся за всіх. За Давида, щоб знайшов шлях до нормального життя, за Таню, щоб отримала прощення за свій вчинок й могла спати спокійно. За онуків, щоб росли здоровими й мали гарну долю. За себе не прошу, бо не заслуговую. Єдине, що хочу аби бог пробачив мої гріхи. Не догледіла сина, не думала, що все може так обернутися, тож тепер пожинаю плоди.
