На чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Я часто чула цю приказку, але навіть не підозрювала, що сама колись попаду в таку ситуацію. Закінчивши навчання, влаштувалася на роботу в один з офісів. Житла власного я не мала, тому орендувала невеличку однокімнатну квартиру. Для мене й донечки вистачить.
Так, я мала дитину. Батько моєї Іруні відмовився від свого щастя, коли почув про мою вагітність. Я ж не вагалася ні секунди, одразу вирішила, що буду народжувати. Донечку відала до дитячого садочку, ну а сама вийшла на роботу.
З перших днів я помітила посилену увагу до моєї персони зі сторони начальника. Він постійно викликав мене до себе (часто без вагомого приводу). Все розпитував, чи подобається мені на нього працювати, чи не ображають мене. Потім почалися безпідставні премії та подарунки.
Мені була приємна увага з боку такого привабливого чоловіка. Наче наївна дурочка, почала мріяти про спільне майбутнє. Поки не побачила як до начальства прийшла законна вагітна дружина. Тоді мої рожеві окуляри тріснули. Так, я закохалася в одруженого чоловіка, але точно знала, що не руйнуватиму чужої родини.
Моя стіна спротиву впала, коли начальник повідомив, що розлучається. Причиною розриву була я, адже він також закохався в мене. Я відчувала неоднозначні почуття. З однієї сторони – невимовна радість, а з іншої – сором.
Через деякий час ми почали жити разом. Іруні подобався мій залицяльник, вона навіть почала називати його татом. Щасливою родиною ми побули недовго. Дуже швидко я завагітніла. Коли сповістила новину майбутньому тату, він ніяк не відреагував. Згодом почав допізна затримуватися на роботі. Від його одягу пахло жіночими парфумами, а на комірцеві сорочки були сліди від помади.
Я хвилювалася, що у нього з’явилася коханка. Хоча сам чоловік заперечував та клявся, що не зраджує мені. Холодок у наших стосунках нікуди не зник. Боюся, що залишуся сама з двома малими дітьми на руках. Може це мені така кара за те, що зруйнувала чужу родину?
