В нас з чоловіком сталась наша перша серйозна сварка. Навіть не так. Перший скандал за два роки шлюбу. Тоді я прийшла до мами, щоб отримати підтримку та втіху.
Я йшла в дощ через все місто та плакала. Ридала від душі. Змокла до нитки, адже лило, як з відра.
Я прийшла до мами додому, з мене буквально лились ріки води. Мама схвильовано завела мене до ванни, дала полотенце, теплий одяг та відправила відігріватись.
Потім ми разом загорнувшись в плед та п’ючи гарячий чай почали говорити. Я розповіла мамі, що ми поскандалили і чому поскандалили. Але я очікувала від мами підтримки та розуміння. Думала, що вона мене пожаліє, а натомість отримала шквал критики та докорів.
Коли ж я сказала мамі, що хотіла підтримки, а не повчань, в яких вона мене майже переконала, що це взагалі лише я винна в конфлікті, то вона взяла мене руками за плечі, поцілувала в лоба, обійняла і сказала:
– Мені б було неприємно, якби хтось сварив чи лаяв тебе. Твій чоловік також чиясь дитина і я не роблю так, як би не хотіла, щоб робили щодо тебе. Ти – моя дитина і я можу тебе повчати. Запам’ятай – всі свої суперечки ви маєте навчитись влагоджувати самі. Навіть нас в то не вплутувати. І знай, двері мого дому завжди для тебе відчинені.
Ці слова, звісно приємні, але все ж таки вона – моя мама і я очікувала від неї підтримки в такій ситуації, а не возвеличення мого чоловіка і докорів до мене. Ситуація не така зовсім, щоб можна було звинуватити лише мене в усьому. Весь наступний вечір я була сумною, адже не отримала те важливе, чого мені так не вистачало тоді.
