Мій хлопець, а тепер вже чоловік ніколи не вмів тримати язика за зубами. Все що приходило до голови одразу потрапляло на язик. І йому було байдуже, що він міг когось образити. Так сталося й на нашому весіллі, яке ми святкували у ресторані.
Можливо тут роль ще зіграло в ипите ним шампанське, але те, що почули гості прямо з мікрофона змусило все весілля завмерти. Навіть музиканти припинили грати та чекали чим все скінчиться.
А почалося все з того, що моя мама вирішила похвалитися перед гостями та під час тосту сказала, що на весілля у якості подарунка вирішила переписати свою квартиру на молодят. А це означало, що ми житимемо з нею. Всі почали аплодувати такому щедрому подарункові, та тут чоловік вирвав мікрофона з рук ведучого й голосно сказав. «Я краще піду бомжувати ніж переїду жити до тещі у квартиру». Він би й далі щось говорив, якби ведучий не вирвав інструмент з його рук. Мама була шокована. Батьки чоловіка не знали що робити. Всі мовчали та чекали, що буде далі.
Дякувати Богові, що ми знайшли досвідченого ведучого на весілля. Він повернув собі керівництво над мікрофоном та всіх заспокоїв. «Поаплодуємо нашому нареченому за гарно процитований жарт з виступу Петросяна», – й сам почав плескати й заохочувати інших. Його підтримали й весілля продовжувалося. А в цей час батьки чоловіка вже вели його на вулицю, щоб трошки привести до тями. Добре, що всі прийняли це за жарт, навіть моя мама, й все було нормально. А то не вистачало ще почати подружнє життя з бійки.
На наступний день, коли він протверезів, то просив в мене пробачення та вмовляв мене виписати премію тому ведучому, за те, що так елегантно вийшов з ситуації. Йому було соромно за те, що він наговорив. Жити ми все ж таки переїхали до моєї мами. Та вона й досі згадує той жарт на весіллі. Уявляю, що б було, якби вона зрозуміла, що то зовсім не жарт. Довелося б й справді йти бомжувати разом з чоловіком.
