Буває ж таке, щоб ми, подружки, закохалися в одного ж хлопця. Це було на другому курсі навчання в інституті. До нас перевівся на навчання Андрій. Симпатичний такий і розумний. Мені він одразу припав до душі.
Моя подружка Віра також часто клала на нього око. Я це не могла не зауважити. Окрім того, на перервах намагалася бути до нього якомога ближче. Я також гав не ловила. Навіть пересіла за інший стіл, щоб бути ближче до нього.
Андрій, до речі, був доволі комунікабельним. Як зауважила, спілкувався зі всіма. Я частіше усміхалася, як завше. Почала припудрювати личко і фарбувати свої припухлі губки.
Він, між іншим, все-таки частіше спілкувався з моєю подружкою Вірою, ніж зі мною. Я злилася на неї. Хоч вона, звісно, тут була ні при чому. Але я ладна була навіть з нею порвати як з подружкою, лиш би бути ближчою до Андрія.
Ми по суті майже посварилися. Хоч на заняття з фітнесу все-таки пішли разом, як і до того. Оскільки добралися до зали заздалегідь, то вирішили ще посидіти трохи в парку на лавочці. Була саме весна і доволі вже теплою.
Саме в цей час мене смикнула за рукав Віра і показала поглядом на пішохідну доріжку, якою до нас наближалася пара. Я підвела погляд і отетеріла – прямо на нас йшов Андрій з доволі симпатичною дівчиною, яку він тримав за руку.
Судячи з їхньої поведінки, вони були не просто знайомі. Пара настільки була захоплена одне одним, що Андрій пройшов повз нас, навіть не звернувши уваги.
Коли він пройшов, ми глянули одна на одну і якось гірко усміхнулися. Я оговталася першою і мовила:
-Ти бачиш, як воно буває. А ми ледь через нього не розсварилися.
Скажу, що цей випадок нас ще більше зблизив. Я була рада, що не стала нападати на подругу в ці перші дні знайомства з Андрієм. Вона, мабуть, мені б цього не простила.
