Я завжди мріяв жити біля моря. Тому після закінчення інституту я переїхав зі столиці до моря і відкрив свій бізнес – невелика сімейна база відпочинку. Щоліта всі будиночки були зайняті. Тому я старався постійно додавати щось нове на територію бази й контролював стан будиночків.
Якось мені подзвонив далекий родич, якого я й не пам’ятав. Він говорив поспіхом, питав мою точну адресу, тому що планує приїхати в гості.
Я не знав, що робити. Моєму здивуванню не було меж. Це так невиховано – повідомляти про свій візит за годину до цього. До того ж з цією людиною я спілкувався востаннє понад 15 років тому. Добре, що поруч з базою є затишне сімейне кафе. Його господар мій хороший друг, тому я без проблем пригостив би свого гостя.
Через годину приїхав мій дядько. Та як виявилось прихопив з собою всю свою родину: дружину та синів. Вони залишили речі в моєму будиночку та разом пішли обідати в кафе. Без особливої цікавості я почав розпитувати про їхнє життя. Та мій троюрідний брат раптом запитав ніби жартома:
– Ти ж не проти, що ми вирішили відпочити кілька тижнів у тебе? Ти ж не виженеш своїх родичів?
– Звичайно ж ні! – шоковано відповів я. – Але в мене всі будиночки зайняті й мені просто немає де вас поселити на ці тижні. Але я можу домовитись з власником готелю неподалік, який зможе зробити вам знижку.
Кілька хвилин над столом зависла тиша. Родичі переглядались з невдоволеними обличчями. А потім все той же брат продовжив:
– Ти ж тут власник? Звільни якийсь будиночок для нас і пересели його жильців в той готель!
– Це не правильно. Я так не можу ставитись до моїх відвідувачів. Це не просто не професійно, а й не по-людськи! – я почав втрачати терпіння.
– Тобто ми приїхали до тебе, до нашого брата, а ти нас посилаєш в готель? Ти нормальний так з нами поводитись? – приєднався до розмови інший брат.
– Я пропоную вам хороший готель. Це ж хороший варіант. Чим ви не задоволені?
– Тим що там платити доведеться!
– Тобто вам вистачило нахабства приїхати до мене лише з метою безкоштовно відпочити біля моря кілька тижнів? Точніше – моїм коштом? – не витримав я.
Як так можна?! Ми ж хоч і далекі, але родичі. А ці люди за стільки років згадали про мене, бо захотілось на халяву побувати на морі. Ще й ображаються на мене, бо я не хочу втрачати гроші з бізнесу, який я сам побудував без їхньої допомоги.
Я ще раз запропонував їм оселитись в іншому готелі. Але їх настільки зачепили мої слова, що вони не підбирали правильних слів, ображаючи мене і називаючи мене безсердечним і жадібним козлом.
– Совісті в тебе немає! – приєдналась до лайки моя тітка. – До тебе приїхали родичі за стільки років, а ти не хочеш їм допомогти.
– Ото ж! Згадали про мене тільки коли захотілось погрітись під сонцем і подихати морським повітрям. Ви ні разу не цікавились моїм життям чи як складно мені було побудувати свій бізнес. Згадуєте про родичів лише коли вам від них щось треба. І ви ще називаєте мене скнарою?
Більше від них нічого не почув. Вони забрали свої речі й поїхали так швидко, як і приїхали.
Якби вони по-нормальному приїхали і попросили допомогти з житлом на час відпочинку, я б не відмовив. Але коли так нахабно вимагають щось, мене це обурює. Навіть якщо це мої родичі.
