Зараз мені всі говорять, щоб я подала на аліменти й отримувала хоч так від доньки якусь допомогу. Але це ж моя рідна кров, так вчинити з нею я не можу. Буду виживати сама, своїми силами.
Хоча раніше донечка була зовсім іншою. З дитинства я її вчила всім ділитися. В садочку друзям вона постійно роздавала шоколадки, які я їй купувала. Та й після закінчення університету вона мені скидала гроші на всякі дрібниці. Щоб я купила собі цукерки чи щось з одягу.
Я, натомість, завжди намагалася сама себе прогодувати та не просити у доньки допомоги. До 55 років працювала викладачем у школі, а до 60 років в іншій школі мила підлогу, щоб вистачало на життя. Я тоді могла себе забезпечити, купити щось смачненьке та ліки, які мені прописав лікар. А як вже вийшла на пенсію, то мені взагалі не вистачає. Пенсія у мене дві тисячі. Що ж можна купити на ці гроші? Як я плачу за комунальні послуги тисячу гривень, а взимку ще більше. Їм одну пшоняну кашу, хліб та іноді суп варю собі. Своїй дочці брешу, що їм майже кожного дня курку та п’ю мій улюблений сік. А насправді я й забула який смак у м’яса.
Моя донька вийшла вдруге заміж за дорослішого за неї чоловіка. Вони після весілля переїхали жити до Києва. Купили там машину та гарну квартиру. Правда, що квартиру взяли в кредит. Також минулим літом їздили закордон відпочивати. Моя донька вперше побувала в Туреччині. Хоча мені вона телефонує достатньо часто, але ніколи не цікавиться потрібна мені її допомога чи ні. Забулася донька про мене. Вже більше як рік не була в гостях.
Одного дня я вже вирішила зателефонувати та сама попросила у неї матеріальної допомоги. На моє прохання відповіла донька згодою. Сказала, що перекине мені грошенят. Я так зраділа, запланувала вже собі на зиму купити овочів, заморозити їх, та і як раз капці розірвалися, хотіла купити нові. Наступного дня бачу, що на карту прийшли гроші. Я одразу відкрила подивитися, а там 100 гривень. Я подзвонила подякувати їй, а як поклала слухавку, то розридалася від образи. У їхньому Києві стільки коштує чашка кави, а мені повинно їх вистачити надовго? Я розумію, що в провінції ціни не такі, але все ж не по гривні коштує. Я навіть хотіла повернути ті гроші назад, але не знала як.
І з того моменту я вирішила більше ніколи й нічого не просити у доньки. Як захоче, то сама мені й допоможе. Якось виживала раніше, то й зараз якось протягну. Звичайно, я також винна, що говорила неправду. Але я брехала заради неї, її блага, щоб вона за мене не хвилювалася. А донька з часом і зовсім про мене забула.
Це дуже мене ображає, але я нічого з цим не можу зробити.
