**Щоденниковий запис**
“Треба тобі все пояснити, доню…”
— Смачного! — промовила Оксана, сідаючи за стіл.
У кожного в родині було своє улюблене місце. Чоловік завжди сідав обличчям до вікна, дванадцятирічна Марічка — навпроти, а Оксана, як належить господині, між ними, спиною до плити й мийки.
Вона обожнювала ці вечірні посиденьки, коли вся родина збиралася разом. Вранці всі поспішали на роботу чи до школи — не до розмов. Оксана з чоловіком обідали на роботі, а Марічка — вдома або в подруги, у якої бабуся пекла палянички та варила борщ із часником. Тому й виходило, що поспілкуватися всім разом виходило лише за вечерею.
Оксана завжди мріяла про дружню родину. Звичайно, у неї були мама, тато, потім вітчим і сестричка, але вона завжди відчувала себе осторонь, окремо від них. Так буває.
Батька вона пам’ятала погано. Він не кричав, не лаяв її, частіше мовчав, але дивився на Оксану холодно й байдуже. Мабуть, тому вона його трохи боялася. Мама теж не відрізнялася балакучістю. Її губи завжди були стиснуті, вона ніколи не усміхалася.
Коли Оксана вийшла заміж, у неї з’явилася власна родина, і вона завела правило: разом обідати у вихідні та вечеряти в будні. І не просто сидіти за одним столом, а ділитися новинами, щось обговорювати, будувати плани.
Коли трохи задовольнили голод, Оксана спитала:
— Куди поїдемо у відпустку? Треба вирішувати й бронювати квитки, а то пропустимо гарні варіанти.
— Може, проведемо відпустку у моїх батьків на селі? Тато просив допомогти з парканом та дахом, — запропонував Богдан.
— Ну… Я хочу на море, на південь, — невдоволено пробурчала Марічка.
— Щоб їхати на південь, треба гроші, а у нас ще йпотека не погашена. Машині вже час міняти шини. А на селі гарно й економно. Можна вибратись кудись, скажімо, до Карпат. Там літом чудово.
Марічка з татом одночасно подивилися на Оксану, чекаючи її пропозиції.
— Я з татом згодна. Хоча на море теж дуже хочеться.
— Ось бачиш! — радісно вигукнула Марічка.
У цю мить задзвонив телефон.
— Твій, — сказав Богдан, відправляючи в рот останній шматок котлети.
Оксана відклала виделку й пішла до кімнати. Дзвонила мама.
— Мамо, що трапилося?
— Не завадила? Оксанко, треба поговорити. Приїжджай, — коротко сказала мама.
— Зараз? Тобі погано? — занепокоїлася Оксана.
— Усе гаразд. Приїжджай. — Мама роз’єдналася.
— Що сталося? — запитав чоловік, коли Оксана повернулася на кухню.
— Мама дзвонила, попросила приїхати. Відчуваю, що це знову пов’язано з Тетяною.
— Треба — значить треба. Я тебе відвезу.
— Ні, я сама. Якщо що, забереш мене?
— Звісно.
Оксана швидко зібралася й поїхала. Жили вони недалеко від мами, через кілька зупинок. Усею дорогою в автобусі Оксана гадала, яке таке терміове справу у мами. Ніколи не радилася з нею, а тут — поговорити. Інтуїція підказувала: не просто так, нічого доброго від цієї розмови чекати не варто.
Мама відчинила двері, і Оксана одразу помітила, що вона справді схвильована й розгублена.
— Ходімо на кухню. Чаю хочеш? — спитала мама.
— Тільки-но з-за столу, — відмахнулася Оксана.
Кухня у мами маленька. Стовпчик стикався з холодильником, сидіти навпроти не виходило, тому вони сіли через кут. Поки мама збиралася з думками, Оксана розглядала її напружене обличчя з дрібними зморшками. Здалося, чи справді їх збільшилося з останнього разу? Мама нервозно перебирала у пальцях якусь стрічку. Оксана накрила її руки долонею.
— Мамо, заспокойся. Про що хотіла поговорити? — м’яко запитала вона.
— Тетяна подзвонила… — обережно почала мама.
— Я так і знала, — не втрималася Оксана.
Мама докірливо глянула на старшу доньку.
— Що трапилося цього разу? Не тягни, — підказала Оксана.
— Грошей просила.
— Ось як? І багато?
— П’ятдесят тисяч гривень.
— Навіщо їй? Адже вона вийшла заміж за багатого турка. Пам’ятаєш, як розказувала нам на цій же кухні?
— Щось із бізнесом Саїда сталось. Він винний велику суму. Хтось його обдурив, чи пограбував. Не зрозуміла. Гроші потрібні терміново, інакше його вб’ють.
— Невелика втрата, — усміхнулася Оксана.
— Оксанко… — зупинила її мама.
— Гаразд, мовчу. Ні, звідки в нас такі гроші? Вона забула, як ми тут живемо? Вона ж хвалилася, що її Саїд багатий, що в його батька великий бізнес. Його батько не може допомогти синові? Там же повно рідні.
— Тетяна сказала, що Саїд продав свій дім, вони тепер живуть у його батьків. Батько теж частково покрив борг, але треба ще п’ятдесят тисяч.
— Доларів? Євро? — криво посміхнулася Оксана.
— Гривень. Я в— Добре, мамо, давай подумаємо разом, як знайти ці гроші, але продавати квартиру — остання справа.
