Вранці я прокинулася зі страшною мігренню. День щойно розпочався, а я вже не могла дочекатися його закінчення. Просто терпіти не можу свій день народження. Усі ці люди, які намагаються бути ввічливими, повторюю одне і теж, щоб зайвий раз не напружувати свої мізки: «Щастя, здоров’я і грошей побільше». Невже так важко заздалегідь щось глянути та один єдиний раз у році бути оригінальним. Я ж маю удавати, що дуже зворушена таким «щирим привітанням» й терпляче чекати, коли ця недолуга розмова завершиться.
Особливо я «люблю» привітання від своєї матері. Вона неодмінно мінімум тричі нагадає, що скоро мені 30 (хоча насправді лише 26), а в мене досі нічого немає. Ні чоловіка, ні дітей, ні навіть кавалера. А от вона у моєму віці уже двох няньчила. І її зовсім не цікавить, що у свої роки я самостійно купила собі квартиру, автомобіль та працюю над відкриттям власної справи.
Зате маму дуже непокоїть, що я занапастила своє життя, бо не пішла працювати до школи вчителькою. Для чого ж мені тоді той диплом з відзнакою про який саме вона так довго мріяла. Мати ж свого часу навчання не закінчила, бо вийшла заміж й мене народила. Вона пішла на самопожертву й пишається цим. Але соромиться зізнаватися сусідці та рідні, що я їжджу на заробітки й за три місяці заробляю суму, заради якої у школі потрібно гарцювати рік.
То як ви вже могли зрозуміти – я ненавиджу свій день народження. Окреме місце відводиться родичам, які без запрошення напрошуються в гості. Хочеш не хочеш, а потрібно цілий день стояти біля плити, щоб на вечір здивувати усіх своїми кулінарними здібностями й після кількох стаканчиків відповідати на одне й те ж саме запитання: «Коли вже заміж? Так і залишуся старою дівою». Складається враження, якщо дівчина не планує поєднувати своє життя з особою протилежної статті, то з нею щось не так.
Я можу бути реалізованою повністю у своїй справі, мати квартиру, машину та велику суму грошей, але це все немає абсолютно ніякого значення, бо я не така як всі. «Як всі» означає мати недолугого чоловіка, крикливих дітей та кредит у банку. Жити від зарплати до зарплати, носити одну й ту ж саму куртку 6 років поспіль й жалкувати купити собі дорогий шампунь, бо тоді на продукти не вистачить.
Я б могла міркувати про це «як всі» дуже довго, але потрібно відповісти на дзвінок. Мама телефонує, щоб привітати мене з днем народження.







