Того дня мені було лише одинадцять років, коли моя мати раптом вирішила вийти заміж.
Її новий чоловік не хотів, щоб я жила з ними, тому мати відвезла мене до бабусі. Вона нам ніколи не допомагала — її цікавив лише власний чоловік, а ми з бабусею виживали лише на її пенсію. Бабуся завжди недолюблювала мою матір, але мені повезло — я була схожа на батька, тому вона мене не відкинула.
Грошей було мало, але ми справлялися. Бабуся замінила мені батьків. Я радилася з нею, розповідала про свої секрети, вона перша дізналася про мої перші закохання, про всі підліткові тривоги. Вона завжди підтримувала мене.
Коли я вступила до університету, бабуси не стало. Інших родичів у мене не було. Я успадкувала її хатину. Коли я завершила усі справи, раптом з’явилася моя мати. Я не бачила її роками.
Вона намагалася мене переконати, щоб ми помінялися житлами. У них була тісна двокімнатна квартирка, а в мене — простірний будинок. Вона вважала, що мені це забагато. Коли я відмовила, вона розлютилася:
— Яка ж ти невдячна! Хіба ж я тебе не народила!
––––––––––
Я не хотіла її слухати та холодно відповіла:
— Мене виховувала бабуся. А де ти була все це час? Ти просто викинула мене, як бездомного цуценя. Одразу після власного весілля. Тож я тобі нічого не винна.
Після тієї зустрічі минуло п’ять років. Я вийшла заміж, народила сина. Ми жили в моєму будинку.
Усе було гаразд. Син виростав здоровим, ми з чоловіком працювали, як і всі. А потім знову з’явилася моя мати. Я не хотіла впускати її у своє життя. Хто так робить? Спочатку кидає дитину, а потім приходить. Син вибіг і запитав:
— Мамо, хто до нас прийшов?
Мати одразу ж почала діяти:
— Я твоя бабуся! Дозволь мені зайти. Твоя мати не хоче мене впускати.
— Але я тебе ніколи не бачив. Мамо, це правда? Чому ти мені нічого не розповідала?
––––––––––
— Іди до кімнати, сину, поговоримо пізніше, — сказала я й повернулася до матері: — Навіщо ти прийшла? Я не хочу тебе бачити. Я тобі не вірю.
Вона сіла й заплакала. Розповіла, що її обдурили. Вона хотіла купити нову хату, продала свою, але її чоловік забрав усі гроі та зник. Тепер вона бездомна — і згадала про мене.
— Я хочу тут жити. У мене, окрім тебе, немає дітей. Ти ж не виженеш мене на вулицю? Ти ж добра людина. Я залишусь з тобою. Адже я тебе народила!
Я впустила її на ніч. Не по-людськи ж виганяти її в темряву. Подзвонила тітці — сестрі матері, яка жила в селі. Сказала, що завтра чоловік відвезе до неї мою матір. У селі завжди знайдеться робота. Нехай живе там. Я не хочу, щоб вона залишалася в моєму будинку. Адже саме бабуся мене виростила.
Перед від’їздом мати знову розлютилася та звинуватила мене:
— Чому ти така жорстока? Хіба ж я тебе не народила!
Так, чому ж я така жорстока?..
