Моїй бабусі 74 роки. Вони прожили разом з дідусем 50 років щасливого подружнього життя. За цей час у них народилося двоє прекрасних діточок. Жили вони добре й дружно. Мали власні традиції та родинні звичаї. Так у нас було прийнято всі важливі питання вирішувати разом на сімейній нараді. Дідусь – це голова сім’ї, а бабуся – берегиня сімейного вогнища.
Коли ми збираємося разом, у їхньому будинку завжди гомінко й чути радісний сміх. У нас прийнято жити дружно й підтримувати один одного в скрутних ситуаціях.
Новий рік, Різдво, Пасха – це наші традиційні родинні свята. Ми завжди збираємося за великим родинним столом та всі разом святкуємо. Навесні обов’язково влаштовуємо сімейні фотосесії, а влітку їздимо відпочивати. Часто ходимо в походи. Беремо з собою намети, влаштовуємо привали, відкриваємо нові дивовижні місця.
Коли б ми не приїжджали до дідуся й бабусі нас завжди радісно зустрічали. Дідусь запрошував до дому, де бабуся вже накривала на стіл та частувала нас домашніми смаколиками. Вони також частенько гостювали у нас. Ми стабільно бачилися декілька разів на місяць. Моя донька займалася танцями й кожного тижня виступала в тому районі, де жили дідусь та бабуся. Вони не пропускали жодного її виступу, а після дарували якісь приємні дрібнички.
Усі знайомі та друзі щиро дивувалися, коли бачили наші ідеальні родинні стосунки. Жартома частенько запитували у чому наш секрет спілкування. Ми зізнавалися, щ ніяких секретів немає. Те, що ми такі дружні й близькі – це заслуга дідуся й бабусі.
Минулої весни бабці не стало. Дід важко пережив цю втрату й сильно змінився. Спершу ми підтримували його у цьому горі, часто приїжджали, залишалися на декілька днів. Час ішов, ми вирішили, що дідусь уже відійшов від горя, тому стали жити звичним життям.
Як-тільки випадала можливість, ми приїжджали навідати дідуся. Я стала помічати, що до нього часто стала навідуватися сусідка. Баба Іра постійно біля нас крутилася. Кожного дня приходила до дідуся, готувала їсти, прибирала у домі, допомагала по господарству. Хоча ми її про це не просили.
Через два роки після втрати дружини, дідусь шокував нас новиною – він збирається жити разом із бабою Ірою. Як реагувати ми не знали. Завжди думали, що сусідка допомагає в знак своєї дружби з покійною бабусею, а тут такий поворот.
Через два місяці вони офіційно одружилися. Тільки-но баба Іра переїхала до дідуся стала наводити власні порядки й запроваджувати свої закони. Вона повикидувала бабусині вазони, віддала її речі чужим людям, а коштовності своїй доньці.
Тепер ми не могли приїхати просто так, без попередження. Наші традиційні родинні свята скасували. Баба Іра не любила шумних компаній, тож ми змушені були святкувати самі, без діда. Коли я телефонувала дізнатися, як справи у нього, чую, як колишня сусідка невдоволено бурмоче: «Чого телефонувати так пізно. Люди вже відпочивають. Прощайся з нею»
Баба Іра була молодшою від дідуся, тому ще вела активний спосіб життя. Вони подорожували, відвідували санаторії, ходили на різноманітні виставки. З однієї сторони ми раділи, що дідусь знову відчув жагу до життя, а з іншої баба Іра псувала наші стосунки із ним.
Нещодавно в діда був день народження. Ми вирішили влаштувати справжнє родинне свят. Запросити гостей, друзів, знайомих. Почали замовляти торт, музику, повітряні кульки. Та щойно про це дізналася його нова дружина – усе скасувала. Особисто зателефонувала мені й заборонила влаштовувати будь-які приготування. Тепер ми не могли просто приїхати й привітати його.
Я намагалася поговорити з дідом та пояснити всю ситуацію. Замість підтримки почула лише «Не лізь у нашу сім’ю. Тепер все змінилося» Від нашої ідеальної дружної родини не залишилося й сліду. Тепер найріднішими для дідуся були не ми, а його нова дружина. Ми завжди добре ставилися до сусідки й підтримала їх намір пов’язати свої життя. Чому баба Іра так змінилася й не дозволяла нам підтримувати стосунки з дідусем ми не розуміли.
Все, що в нас залишилося – це спогади про колись щасливе життя.
