Катерина народила доньку в той час, коли чоловік був на вахті. Додому приїхав лише через два тижні. На той час Катя з новонародженою була вдома. Жили вони з бабусею Михайла. Жінкою доброю і такою, про яку мріють всі діти, в яких з різних причин не було бабусь.
Ольга Семенівна добре ставилася до Каті, дружини Михайла. Багато чого в ній не подобалося, але для старенької жінки то не перепона, щоб добре спілкуватися. З першого дня, коли Катя з’явилася вдома після пологового, Ольга Семенівна не відходила від правнучки. Каті допомагала порадами, а коли бачила, що дівчина хоче залишитися на самоті, брала на руки Світланку і йшла в іншу кімнату.
Михайло приїхав щасливий. Нарешті побачить донечку, привіз дружині подарунки, та й бабусю не обділив. Мир і спокій в сім’ї недовгий. Вже наступного дня Катерина заявила, що їй потрібно вчитися, а не сидіти вдома з дитиною. Роки линуть, а вона без освіти. Так що через деякий час збирається їхати на навчання.
– А як же Світланка? Адже бабуся старенька, їй важко з малою дитиною?
– А ти на що? Я народила, твоя черга виховувати. А я їду. І ти мене не зупиниш.
– Якщо вирішила їхати, пиши відмову від дитини, ти нам не потрібна.
– Напишу, не велика втрата.
Так сварячись розійшлися по різних кімнатах. Біля Світланки залишилася бабуся, яка тихо витирала сльози. Катерина дотримала слова, написала відмову і зникла в невідомому напрямку.
Минуло двадцять років. Катерина Петрівна заходить у свій салон краси. Бізнес її розвивається добре. Таких салонів по місту п’ять. Надалі планує відкрити по інших містах України. В бізнесі їй таланить, чого не скажеш про особисте життя. Чоловіки в ній бачать лише гроші, жити її коштом, а от кохання бачила в очах тільки Михайла, першого чоловіка Катерини Петрівни.
Коли в неї з бізнесом стало все складатися, а минуло п’ять років від тих пір, як втекла з дому і відмовилася від доньки, вирішила провідати Михайла з дочкою. Відновити права на Світлану. Знає, що нелегко те зробити, але Катерина не відступить. Коли приїхала в те місто, піднялася у квартиру, там жили зовсім інші люди. На запитання куди виїхали попередні мешканці, нічого не знали. Куди тільки не зверталася Катерина Петрівна, та марно шукала, не знайшла.
В кабінет до Катерини Петрівни постукали. На порозі стояла красива дівчина років двадцяти.
– Добрий день.
– Доброго дня, якщо ви з приводу роботи, то вільних місць наразі немає. Залиште свої дані, ми з вами зв’яжемося.
– Я Світлана, ваша донька.
Катерина Петрівна підняла очі. Перед нею стояла вона сама, тільки молодою. Плакали обидві. Світлана розповіла, що через рік після того, як Катерина поїхала, тато одружився і взяв прізвище дружини. Дівчина весь час вважала ту жінку своєю мамою, адже вона любила дівчинку. Тільки, коли Світлані виповнилося двадцять років, розповіли про справжню маму. Тато дав адресу, якщо донька захоче її бачити. Ось так все просто. Поміняв прізвище, а Катерина все життя шукала і не знайшла, якби донька сама не прийшла до неї.
