Така донька мені не потрібна! гукала Марія Олексіївна, розмахуючи помятим аркушем паперу. Ганьба на всю родину! Як тепер людям у вічі дивитись?
Мамо, заспокойся, будь ласка, благала Соломія, стоячи біля дверей кухні з почервонілими від сліз очима. Давай поговоримо, як дорослі.
Про що тут балакати? голос матері ставав вищим. Університет кинула, нормальної роботи не знайшла, а тепер ще й це! З кимось там звязалась, ганьба на весь рід!
Сусідка Галя з сусідньої кватири обережно визирнула в коридор, почувши крики. Марія Олексіївна помітила її цікавий погляд і ще більш розлютилася.
Бачиш? Усі вже сусіди знають! вона кинула папір на стіл. Двадцять пять років тебе годувала, усе найкрасче віддавала, а ти ось як мені віддячила!
Соломія підняла упалий листок і розгладила його тремтячими руками. Це була заява про реєстрацію шлюбу. Її заява.
Мам, але я ж щаслива, спробувала вона пояснити. Олесь чудова людина, він мене кохає…
Чудова? Марія Олексіївна гірко засміялась. Розлучений з дитиною, без нормальної роботи, старший за тебе на десять років! Та ж звичайний альфонс!
Неправда! Лесь працює, у нього власна майстерня з ремонту авто…
Майстерня! скептично фуркнула мати. Гараж, то ти хочеш сказати! І що, ти збираєшся все життя дихати бензином і мазутом?
Соломія опустилась на стілець, відчуваючи, як підкошуються ноги. Вона готувалась до цієї розмови кілька днів, репетирувала слова, сподівалась на розуміння. Але все пішло не за планом.
Мамо, я вже не дитина. Мені двадцять пять.
Ось саме тому! вигукнула Марія Олексіївна. У твої роки я вже була заміжня за твоїм батьком, працювала на фабриці, отримували квартиру. А ти що? Мотаєшся невідомо де й з невідомо ким!
Батько теж тебе кинув, тихо промовила Соломія й одразу пожалкувала.
Обличчя матері збіліло від люті.
Як ти см
Валентина Петровна лежала в темряві, повторюючи його слова про любов і вірність, та чомусь усередині лишався холодний камінчик сумніву, що не давав спокою.
Я не хочу такої доньки
