Моєму синові було близько шести рочків і ми всією сім’єю їхали за місто. По дорозі заїхали до магазину, купили смаколиків і поїхали далі. Надто приємними видаються для нас такі літні поїздки з морозивом, холодною водичкою, а головне, що всі разом і ніхто нікуди не спішить.
Якось син вирішив відкрити вікно і викинути сміття через нього. На щастя, їхали ми повільненько, тож було я зміг вчасно зупинити автомобіль на стороні дороги. Далі вийшов з машини і ні, не пішов піднімати сміття. Взяв пакетик в бардачку, вручив синові і наказав вийти позбирати все, що викинув. Він же вперся рогом і навідріз відмовився це робити. Дружина почала заступатися, та я відразу твердо попросив її не втручатися.
Артемові я сказав, що поки він не виконає моє прохання, то нікуди ми не поїдемо. У мене терпіння багато. Буду сидіти стільки, скільки потрібно буде. Та і ніяких солодощів він більше не отримає, поки не принесе пакет, набитий сміттям.
Спочатку Артемчик істерив і плакав, потім забув про свою впертість і навіть захопився. Я побачив це і вирішив підтримати хлопця. Тобто взяв ще одну торбу і пішов допомагати.
Пройшло якихось 40 хвилин, а доволі велика частина узбіччя уже була очищена. Коли ми продовжили рух, то я почав повчальну розповідь. Все ж потрібно було пояснити, для чого ми збирали це все. Це його країна, а свою країну потрібно любити. Історія моя була довгою і конструктивною. А в кінці Артем запитав:
– Але ж ти також вирішив мені допомогти. Для чого?
– Ти викинув у вікно обгортку. А ти мій син. Тому це і моя помилка теж. Якщо моє чадо так вчинило, то значить я щось упустив у його вихованні.
Після того випадку минуло багато років, ми народили ще троє дітей. І яка ж це насолода бачити, як старший син поучає своїх менших любити Батьківщину. Я в свою чергу радий, що і мене колись мій тато навчив ось так себе поводитися.
