Минулого тижня в школі були батьківські збори, це був клас середнього сина. І там стався інцидент, після якого я практично пересварилася з більшістю батьків.
Коли вчителька сказала, що потрібно купити комплекти зошитів з друкованою основою для дітей, то погодилися всі крім однієї мами. Вона сказала, що в неї семеро дітей, двоє з яких ходять до нашого класу, отже купувати такі комплекти не буде, тому що для неї то за дорого. І взагалі багатодітним зробили б виключення. Після того вона піднялася і вийшла. І тут одна з активних мам внесла пропозицію, що ми ж можемо скинутися грішми та купити тим дітям ці комплекти, це буде не так то й дорого. І взагалі вона хоче організувати збір хоч по сотні чи дві для цієї сім’ї. Хтось підтримав, а хтось промовчав. Не промовчала лише я, мені пропозиція абсолютно не сподобалася.
Мене тут же назвали безсердечною, що я не вмію співчувати людям. Та я співчуваю людям які потрапили у біду, але ж ця сім’я сама вирішила, що вони хочуть народжувати так багато дітей. Вони ж не малі діти, а дорослі та мали б розуміти, що за дітьми потрібен догляд, що фінансово буде не легко забезпечувати. До того ж є соціальні служби, нехай звернуться до них.
Я сама мама трьох дітей, це наш з чоловіком вибір, ми свідомо до цього підійшли. То ж я не прошу, щоб мені хтось давав гроші на навчання моїх же дітей. Тому я відмовилася давати кошти, вибачте, але я маю на кого їх витрачати. Можливо я не збіднію на тих триста гривень, але ж мої діти можуть поласувати чимось на них.
Тож збір закінчився навіть не розпочавшись. Батьки почали розходитися, до мене підійшло кілька мам і сказали, що вони мене повністю підтримують. Хоч у деяких лише по одній дитині, та в них також фінансові труднощі, вони ледве своїх дітей забезпечують. Дома розповіла чоловікові, він повністю підтримав мене.
Я співчуваю тим дітям, адже батьки їх обмежують у всьому, а їм також хочеться бути на рівні з усіма. Особливо коли підростуть і будуть бачити, що однолітки мають більше ніж вони. Але такі батьки абсолютно безвідповідальні, чужа допомога стає звичною і тоді в них немає стимулу до того, щоб самостійно намагатися покращити матеріальне становище.
