Мене завжди дивували свекрухи, що намагалися якось нашкодити шлюбові сина, особливо, невісткам. Це ж вибір твоєї кровинки, чому його просто не прийняти? Тим паче можливо, вона народить тобі внуків, хіба після цього вона теж не стане твоєю донечкою?
У мене були досить важкі стосунки зі свекрухою, тому для себе я прийняла рішення, що буду рада будь-якому вибору сина та прийму цю дівчину, як рідну. Власне, пройшло багато років, але свою обіцянку я виконала і з Яною у мене чудові стосунки. Звичайно, у нас інколи трапляються непорозуміння чи сварки, але вони дружні, без наміру когось з нас образити.
Як на мене, то головне, що має зробити свекруха – це зрозуміти, що це не просто жінка твого сина, а відтепер частина твоєї родини!
Не скажу, що моя невістка хороша чи погана людина, бо не мені про це судити. Проте жити з нею не просто. Думаю, це пов’язано з її дитинством. Дитинство у неї відзначалось тільки сварками та бійками її неврівноваженого батька, тому після батьківського розлучення, вона змогла «видихнути».
Попри те, що дитинство у дівчинки було не просте, вона добре навчалась та намагалась бути завжди доброю до інших. Бачачи, як мамі складно, почала працювати ще зі школи та докладала усіх можливих зусиль, щоб вступити у хороший університет на державну форму навчання.
Я впевнена, що це тільки початок її шляху і вона багато чого у житті досягне, тому була не здивована, що саме її обрав мій син. Таку сильну, волову, щиру, розумну та гарну.
Зі свахою у мене теж склалися дружні стосунки. Вона хороша й ввічлива людина, тому проблем у нас не було. Тільки що інколи мене переповнювала жалість до неї, що вона так і не змогла більше знайти люблячого чоловіка після розлучення.
Найбільше мене дивує моя невістка. Я розумію, що Яні все підліткове та доросле життя не вистачало батьківської любові, але все одно не можу допетрати, як після всього, що він її зробив, вона далі хоче телефонувати йому та навідуватися до нього у гості. Зазвичай, ці розмови та зустрічі тільки засмучують її та змушують плакати.
Власне, я намагалась відірвати її та сина від того поганого чоловіка на народження власної дитини, але вони ще не хочуть, бо бажають побути молодими та пожити для себе, а змушувати їх мені теж не хочеться.
Я припинила робити будь-які натяки про діток після того, що побачила на одному сімейному святі. Власне я сама їх туди запросила і ненароком помітила, що на руці у Яни колечко. Моє колечко, яке я загубила кілька років тому. Я не можу помилятися у тому, що воно належить мені, адже воно дуже старовинне й було майже сімейною реліквією.
Я довго придивлялась до нього перш ніж точно переконатися у тому, що це не схоже кільце, а те саме. Я не стала запитувати, де вона його взяла, бо невпевнена, що вона правильно мене зрозуміє і чи взагалі не сприйме «гостро».
Я відганяю думки про те, що таку звичку вона могла б перейняти у батька, бо вона ж знає, що одне її слова про цю каблучку і вона б отримала її у подарунок, щоб потім передати їхній донечці чи синові. Ми ж всі давно поріднилися і я навіть не хочу думати про неї, як про крадійку.
Я не хочу у неї прямо запитувати про те, де вона взяла колечко, але хіба я можу взагалі замовчати цю ситуацію? А раптом це потім знову повториться? Можливо ж, це взагалі випадковість і вона його десь знайшла, а я тут її уже злочинницею зробила. І що мені робити, щоб і невістку не образити, але й вияснити, що ж сталось?
