Моя мати не жила з моїм батьком. Вони одружилися, разом прожили неповний місяць і розійшлися.
Потім народилася я, а ще через рік батьки офіційно розлучилися. У кожного з них було своє життя. Ну майже. У мами життя то й не було років чотири доки вона за мною доглядала і намагалася паралельно працювати.
А тато одразу ж одружився вдруге і довго не чекаючи став батьком ще раз. Мені було дуже образливо, що він з моєю мамою і мною не міг жити, а з іншою жінкою живе ще й має нову дитину, якій приділяє час і увагу.
Мені було дуже боляче, адже ми часто гуляючи по місті зустрічали тата, який з усмішкою вів за руку іншу дитину. А від нас з мамою погляд відвертав, хоча я йому така сама рідна, як і ця Софія.
Потім мама почала влаштовувати своє особисте життя. Вона розпочала зустрічатися з чоловіком. Сергій навіть мені спочатку сподобався.
Перших кілька років Сергій був дуже хорошим, я його навіть полюбила. Він проводив зі мною багато часу, замінив батька і дарував свою увагу і тепло.
Потім я почала дорослішати, у мене появилися друзі і нові захоплення. Тому з мамою і з Сергієм ми проводили дуже мало часу.
Аж одного дня я повернулася від подруги швидше. Наступного дня у нас була запланована подорож з класом до Будапешту. І я почула такі слова:
– Я не повинен годувати та забезпечувати твою доньку! Знайшли благодійника! Може б рідний батько оплатив цю поїздку? – говорив мамі Сергій.
Я тоді грюкнула дверима і втекла з дому. Проплакала кілька годин і серед ночі мене мама знайшла у тієї ж подруги.
Я дуже образилася на Сергія. Я ж так мріяла поїхати подивитися на іншу країну.
Мама мене заспокоювала і втішала. Запевняла, що Сергій не зі зла це сказав і що це слова вирвані з контексту.
Але після цього у нас з ним спілкування не ладнається.
