Мені така донька не потрібна! вигукувала Ганна Степанівна, махаючи зімятим папером, що мав крила мертвого метелика. Ганьба роду! Як людям у вічі дивитимусь?
Мамо, заспокойся, б
Валентина Петрівна лежала в темряві, а в її свідомості спліталися тіні майбутнього: доччина рука в руці з Олексієм оберталася то золотим весільним караваем, то крихким павутинням, що розривалося від першого осіннього вітру.
