У нас з чоловіком був єдиний син. Олег завжди був слухняним та ми обирали за нього на які секції ходити, куди вступати. Син радував нас своїми успіхами. Але мене засмучувало те, що він довго не міг знайти собі пару. Не те щоб нам не подобалися дівчата, з якими він зустрічався. Вибір другої половинки ми доручили сину за те, що він все життя був слухняним сином.
І ось Олегу вже тридцять років, а він ще не одружений. Вже й квартиру має, досяг успіху в кар’єрі, а дружини та дітей немає. Я почала хвилюватися та вирішила взяти справу у свої руки. Подумала кого б я хотіла бачити своєю невісткою та стала організовувати для Олега з моєю протеже “випадкові” зустрічі. Частіше за все місцем зустрічі слугувала наша квартира. Одного разу я покликала свою подругу з донькою до нас в гості та сказала Олегу, що була б рада бачити його у нас. Син прийшов, зрозумів що до чого та покликав мене на розмову.
– Мамо, – сказав він, – а хіба ти не доручила вибір дружини мені? Для чого ти це все влаштувала?
– Тобі вже тридцять років, а ти ще й досі неодружений, я боюся, що моє життя колись закінчиться, а я так і не побачу онуків.
– Побачиш, наступного тижня я познайомлю тебе з Тетяною. Буде в тебе і невістка, і онучка.
– Ти про що?
– У мене є наречена, у неї є дитина. Колишній чоловік Тетяни втік з міста зі своєю секретаркою.
– Я не прийму жінку з дитиною. Не для того я тебе ростила, вкладала в тебе усі свої сили, щоб ти няньчив чужу дитину. Не бувати цьому.
– Як знаєш, – сказав Олег та вийшов з дому.
Відтоді я не бачила його досить довго. Лише згодом я зрозуміла, що погарячкувала, але було вже пізно. Чоловіка не стало та я залишилася зовсім одна. Йдучи вулицею я спостерігала як родини готуються до святкування Нового року. А що чекає на мене в цей святковий час? Пакет мандаринів, маленька ялинка та звернення Президента опівночі. В такі моменти найбільш гостро відчувається моя самотність.
Я пожалкувала про свої слова. Олег на мене образився та не брав слухавку від мене після того випадку впродовж року. Потім ми лише обмінювалися листівками на свята і все. Я втратила свого сина через гординю. Потім пройшло багато часу та я більше не наважувалася нагадувати про себе сину. Можливо, якби я не була така категорична в той момент, то зараз у мене був би син, невістка та онучка. Але цього всього у мене немає та минулого не повернеш. Залишається лише сумувати.
Я зайшла до супермаркету, щоб купити мандаринів, задивилася на солодкі подарунки. Якби у мене була онучка, то я б придбала для неї найдорожчий подарунок серед тих, що є в цьому супермаркеті. Я сумно поглянула на щасливих бабусь та дідусів, які обирали солодкі подарунки для своїх онуків, важко зітхнула та попрямувала до каси, щоб оплатити свою покупку.
Цей вечір нічим не відрізнятиметься від усіх інших. Я накрила стіл, поставила тацю з мандаринами та увімкнула телевізор, щоб мені не було так самотньо. Раптом у двері постукали. Хто б це міг бути? Може, дверима помилились. Я не пішла відчиняти, стукіт повторився. Я повільно встала, підійшла до дверей, поглянула у вічко та побачила Олега.
Поряд з ним стояла Тетяна, її донька, Олег тримав на руках маленького хлопчика. Невже цього Нового року я не буду самотня?
