Усі завжди думали, що я добра душа та не можу нікого образити. Проте деякі люди зовсім не заслуговують такого ставлення.
Декілька років тому я не пустила на поріг свою свекруху. Цього ніхто від мене не очікував та і я сама від себе такого не очікувала. В той момент я сказала Тамарі Михайлівні, що не хочу її тут бачити. І все, та жінка не переступила порогу мого дому. Про цю ситуацію відразу дізналися всі, адже ми живемо у селі. Тут всі про всіх знають усе.
Багато хто мене засуджував, а ті, хто знали мою життєву ситуацію, стали на мій бік. Чого я тільки не натерпілася від тієї жінки… Всяке бувало.
Мій чоловік Роман старший від мене на 7 років. Взяв мене за дружину, коли мені ледве виповнилося 18 років. Тоді я була молодою та в домашньому господарстві мало що тямила. Я не могла похизуватися вмінням смачно готувати та вправно вести домашнє господарство, але у мене було велике бажання всьому навчитися.
Тамарі Михайлівні я відразу не сподобалась та свекруха навіть не стала цього приховувати. Вона використовувала кожен момент, щоб вказати на мою недолугість та створювала скандали з нічого. Звалила на мене всю брудну роботу та критикувала на кожному кроці та так, щоб інші це чули, особливо Роман.
Одного разу, коли на небі зібралися чорні хмари, Тамара Михайлівна відправила мене пасти корів. Напевно, хотіла мене позбутися таким чином. Що я пережила в той день одному Богу відомо. Небо розривали блискавки, гримів грім, а я притислася до землі посеред поля та молилася, щоб вижити. Але навіть після цього я не перестала бути нездарою та неробою.
Я все терпіла та мого терпіння вистачило б надовго, але Роман бачив мої страждання, не витримав, зібрав наші речі та ми переїхали жити в орендовану будинок на краю села. А Тамара Михайлівна залишилася одна-однісінька у величезному будинку.
Потім у нас народилася донечка. Допомоги ні від кого я не чекала, тим більше від такої свекрухи. Поки сиділа вдома, почала вишивати бісером. Згодом мені настільки сподобалось таке заняття, що я почала брати замовлення: вишивала ікони, весільні рушники та вишиванки.
Про Тамару Михайлівну навіть і не згадувала, я була дуже щаслива.
Але тут у свекрухи трапилася неприємність. Її старша донька пішла від чоловіка, прихопивши з собою двох дітей. Ліза залишилася без джерел існування та ще й спихнула на свекруху онуків. Вона зібралася знову влаштувати своє особисте життя та по замовчуванню вирішила, що Тамара Михайлівна повинна їй у цьому допомогти. Почалися гулянки, у них вдома постійно гостювали якісь чоловіки, донька не ночувала вдома, бувало, що вона зникала надовго та свекруха не знала де вона. Діти плакали та кликали маму.
Тамара Михайлівна не витримала та зібрала свої речі та пішла з дому. Попросилася до нас жити, а я випровадила її.
Мені навіть бачити її не хотілося не те щоб знову жити з нею під одним дахом. Можливо, хтось засудить мій вчинок, але після того, що вона мені робила, нормальних стосунків у нас бути не може.
