Мої батьки розлучилися ще як тільки я до школи мала йти. Мало що пригадую з цього періоду, але пам’ятаю, як мама з татом постійно сварилися й мама часто не ночувала вдома. Одразу після чергової сварки брала якісь речі й зникала на кілька днів. А я залишалася з татом.
Тяжко було. Тато не мав часу мене доглядати, адже підіймався о 6 годині ранку і йшов на роботу. І так кожного дня. А я до школи вже сама збиралася. Мушу признати, я дуже швидко подорослішала й навчилася все робити сама.
Після розлучення батьків за рішенням суду я лишилася з татом. Він довго не забарився, знайшов собі іншу жінку — тітку Маргариту. Невдовзі в них і дитина спільна з’явилася, а в мене молодша сестра Віра.
Після появи Віри на світ, тато взагалі перестав мною цікавитися. Вся його увага була зосереджена на молодшій доньці. А Маргарита й до цього не надто мною опікувалася, тому її ставлення до мене абсолютно не змінилося, така ж байдужа, як і раніше.
Ми з Вірою росли вдвох і не було жодного дня, щоб ми не сварилися. Мені завжди тато кричав: “Ти старша, ти маєш бути мудріша! Уступи або признай свою провину! Ти ж знаєш, що твоя сестра ще мала й не розуміє багато чого”. А я не розуміла, чому я мала комусь щось спускати з рук й тим більше просити пробачення, якщо я нічого нікому не зробила? Тато звик, що б не трапилося, завжди я була винна. Які б дурості не творила Віра, діставала за все я, бо я ж старша. А Віра сиділа й лише єхидно насміхалася з мене, мовляв, так тобі й треба.
Я вже й мовчу про те, що їй, крім того, що все пробачали, ще й все дозволяли. У неї був гарний дорогий одяг, взуття, телефон і всяке таке. А на мене завжди бракувало грошей.
Коли я закінчила школу, вступила на державну форму навчання в досить непоганий ВНЗ. Там і працювати заодно почала, вже невдовзі мала гроші на якісь свої потреби й мені не доводилося принижуватися й випрошувати гроші в тата. Я цілком сама собі давала раду.
Одного дня з’явилася мама й зателефонувала мені. Сказала, що їде в Канаду на невизначений термін, можливо назавжди. Вирішила мені перед від’їздом зробити подарунок, а може, загладити провину — подарувала свою однокімнатну квартиру. Вона ніби відчувала себе винною, що всі ці роки була не поряд.
Я не звикла тримати зла на когось, тому відпустила маму. Перед її від’їздом ми щиро поговорили, вона попросила у мене пробачення, пообіцяла освоїтися в Канаді й всіляко мені допомагати, в тому числі фінансово.
Мама дотримала свого слова. Вона часто дзвонила мені, ми розмовляли, вона надсилала мені гроші, різні подарунки. Але мені вистачало того, що ми просто говорили час від часу. Я не почувала себе такою самотньою більше.
Коли я закінчила університет, мама допомогла мені влаштуватися на роботу до її подруги. Я одразу зарекомендувала себе як перспективного робітника, хоч і без великого досвіду роботи. Так я стала працювати за спеціальністю й жила в маминій квартирі. Від тата я переїхала ще як вступила на навчання. Мені не було місця в його домі, я це відчувала.
Я заробила на перший ремонт. Квартира була хоч і маленька, але потребувала багато роботи. Я перетворила її у своє місце спокою і затишку, власноруч підбирала усі меблі й кольори.
Проте невдовзі моя начальниця сказала, що в іншому місті відкривається ще одна філія нашої фірми й там потрібні працівники, запропонувала мені нову вакансію. І я радо погодилася, бо обіцяли більшу зарплатню, та й це був шанс щось змінити у своєму житті.
Я вже пакувала речі, як до мене приїхав тато. Він почав розмову з того, що Віра зібралася виходити заміж (хоча досить рано для її віку!). Їй з чоловіком немає де жити й немає зайвих грошей на оренду. Запитав, чи не проти я, якщо вони поживуть у мене.
— Звісно, що я проти.
— Ти що, вона ж твоя сестра!
— І що з того?
— Тебе ж не буде стільки часу, а вона заодно пригляне за твоєю квартирою.
— Знаю я її. Потім її з поліцією звідси не виселю. Давай краще ви з Маргаритою самі розв’яжіть цю проблему, без мене. Я її у свій дім не пущу.
Тато сказав, що дуже розчарований у мені й пішов. А мені байдуже. Я просто надто добре знаю Маргариту та Віру. Вони хитрі й корисливі. Я їй дозволю жити в себе, а потім захочу повернутися, то замки у дверях будуть змінені й на поріг мене ніхто не пустить. А Маргарита буде доводити, що ця квартира насправді не моя, а її доньки. Проходили вже таке.
Тим більше чому це батьки не хочуть прийняти Віру з чоловіком у себе? Невже вона не така золота й невинна дитина, якою вони її завжди вважали?
