Я маю донечку Настю. Вона виросла гарною, слухняною дівчиною. Після школи закінчила інститут. Одного дня Настя прийшла додому не одна. Привела знайомити свого коханого. Звуть Роман. З виду хлопець статний, привітливий. Взагалі сподобався. Роман попросив руки Насті. Все пристойно, добре. Через два місяці святкували весілля.
Де будуть жити молоді? Це питання вирішували перед весіллям. У мене достатки невеликі. На нову квартиру грошей немає. Батьки Романа також люди не багаті. В них підростає ще один син. Тому вирішили, що діти житимуть зі мною. Адже працювати тільки почали. Винаймати квартиру немає за що.
Я не раз пожаліла, що погодилася впустити жити до себе молодих. Я в них як наймичка. Помий, приготуй, приберись. Крутилася, як муха в окропі. Настя, коли була дома, допомагала, але то не часто. В її компанії наразі відбувається відбір кращих працівників. Тому вона старається отримати кращу посаду.
Роман взагалі, таке відчуття, що на нього завжди хтось працює. Саме просте вкрутити лампочку, він не вміє. Сваха говорить, що до роботи не привчали, навіщо, виросте сам зрозуміє, що треба робити. Зате диван продавлювати вечорами, то його.
Через пів року такого життя, я стомилася. Одного вечора запропонувала дітям, щоб шукали собі квартиру. Тим паче, що Настя отримала посаду з більшою зарплатою. Нехай в’ють своє гніздечко самі, з мене досить.
