Я ніколи не була раціональною людиною, яка завжди планує майбутнє. Ще зі студентських років звикла жити сьогоднішнім днем. З фінансами була та ж історія. Відкладати гроші на майбутнє у мене ніколи не виходило, але я й не можу сказати, що була марнотраткою.
Коли я зустріла Андрія, то одразу зрозуміла, що він повна моя протилежність. Як там кажуть, протилежності притягуються? В Андрія все життя було розписане поетапно. До фінансів був особливий підхід. Він чітко контролював усі свої витрати та доходи, наперед розписував бюджет та дуже хвилювався, коли щось йшло не по плану.
Ці його «особливості» мене забавляли й нічого страшного я в цьому не бачила. Після заміжжя мій погляд змінився. Спершу Андрій захотів, що я пішла з роботи та зайнялася домашніми справами. Мовляв, заробляє він добре, сім’ю утримувати може та й не жіноча це справа – працювати. Мені ж моя робота подобалася, хоч і заробляла я не багато. Та все ж на власні потреби вистачало. Насторожив мене той факт, що чоловік сам писав список необхідних покупок. Один вирішував, коли й куди нам варто відправлятися у відпустку. Навіть на день народження я не мала права самостійно обрати собі подарунок.
Далі чоловік забажав, що я постійно звітувала на що потратила гроші. Я повинна була зберігати всі чеки та вести спеціальну книгу витрат. Кожного місяця він переглядав її та сварив мене за непередбачувані чи недоцільні покупки. Мені це все дуже неприємно. Я не розумію, чому маю звітувати за кожну покупку, якщо ми можемо собі це дозволити. Принизливо випрошувати гроші у власного чоловіка.
А якщо у нас народиться дитина теж доведеться економити та вести список витрат?
Жити в таких умовах мені набридло, але з іншої сторони у всіх інших сферах життя мій чоловік прекрасний. То чи варто руйнувати родину через його звички?
