У маленькому містечку Гадяч, у затишній квартирі на околиці, розгорілася справжня родинна гроза. Марічка, 25-річна молода мати, стояла біля ліжечка свого сина, відчуваючи, як всередині клекоче від образу й втоми. Її розповідь — це крик душі жінки, розірваної між материнством, обов’язками дружини й тиском родини.
— Ми з чоловіком жорстоко посварилися, — ділиться Марічка, витираючи заплакані очі. — Так, я не без гріха, але ж я відповідаю за нашого сина! Іванко в мене зразковий, але постійно плаче — мабуть, зубки скоро з’являться. Весь день його на руках ношу, навіть борща не встигла зварити.
Маленькі діти — це випробування, яке не кожен може зрозуміти. Але її чоловік, Тарас, схоже, не бажає цього бачити.
— Він прийшов з роботи й почав кричати, що через мене голодний, як вовк! — голос Марічки тремтить від обурення. — Ще й обурився, що я не вибігла його зустрічати у передпокій. А я в той час Іванку колиху! Дихати боялася, щоб він не прокинеться. Яке там зустрічати чоловіка з посмішкою?
Тарас, здається, не усвідомлює, що значить бути матір’ю немовляти. Марічка взяла на себе все: догляд за дитиною, будинок, приготування їжі. А чоловік? Він «забезпечує родину» й вимагає затишку, гарячої вечері та ідеальної чистоти, ніби Марічка — чарівниця, здатна розірватися на частини.
Вона з усіх сил намагалася бути взірцевою дружиною, турботливою матір’ю й бездоганною господаркою. Але малюк неспокійний, потребує її уваги щохвилини, і часом вона не встигає навіть підлогу протерти, не кажучи вже про триразове харчування. Батьки Марічки далеко, працюють, допомоги від них немає. А зі свекрухою, Оленою Петровною, стосунки напружені, як струна.
— Свекруха з самого початку була проти нашого весілля, — з гіркотою згадує Марічка. — Вважала, що ми занадто молоді, що не готові до шлюбу. А насправді просто не хотіла відпускати свого Тарасика. Пророкувала, що ми розбіжимося через рік. Але ми досі разом. Хоча… іноді я й сама не знаю, чи надійно.
Після народження Іванка Марічка намагалася налагодити контакт із свекрухою. Здавалося, крига трохи розтанула: Олена Петрівна кілька разів посміхнулася, навіть подарувала онукові дзвоник. Але до теплих стосунків ще далеко, як до місяця.
— І ось Тарас заявляє, що я в дитині помешалась! — Марічка ледве стримує сльози. — Каже, що я тільки Іванком і займаюся, а на нього часу немає. Запропонував у суботу поїхати до торгового центру, залишити сина з його мамою.
Марічка ніколи не залишала Іванка із чужими. Малюк на грудному вигодовуванні, прив’язаний до неї, як нитка до голки. Свекруха бачила онука лише тричі — як вона впорається? Але Тарас був непохитний.
— Моя мати виростила чотирьох дітей! — заявив він. — Вона знає, що робити. В неї досвіду більше, ніж у тебе.
Він навіть купив молокоВона стиснула руки в кулаки, не знаючи, чи зможе перебороти страх заради миру в родині.
