Я стояла на цвинтарі й беземоційно спостерігала, як тіла наших батьків віддавали землі. Тіло пробирали дрижаки. Зима цього року рання, а я не додумалася одягнути щось тепліше. Зазвичай такими речами переймалася мама. Вона завжди турбувалася про кожного з нас. Ніби такі звичні питання чи ми поїли, чи тепло одягнулися, чи хочемо поділитися тим, що дійсно турбує, а таке велике значення мала розмова з нею. Більше такого не буде.
Моя молодша сестра, Рита, ридала, не стримуючи сліз. Її обіймала бабуся, тепер вона стане нашою опікункою. З бабою Томою ми не мали близьких стосунків. Татова мама не любила своєї невістки, тому з’являлася в нашому домі не часто. Я навіть не можу розповісти вам, що вона за людина та чим займається. Доведеться підкорятися всьому, що вона скаже та жити за правилами її дому.
Я намагалася ста ти ближчою з Ритою. Коли батьки були живі ми те й діло, що лише сварилися. Тато неодноразово нагадував, що ми рідні й повинні підтримувати один одного. Ось і випала така можливість. Рита навчалася в школі у 6 класі. Вона відмінниця, подає великі надії. Я хвилювалася, що через втрату сестра зірветься й покине навчання.
Поки бабця Тома контролювала це питання, все дійсно було добре. На жаль, вона також не залізна. Смерть єдиного сина сильно її підкосила. Все частіше я бачила, як бабця п’є велику жменю ліків. Йти до лікарні на огляд вона відмовлялася. Крім того, щоб нас забезпечувати старенькій довелося знайти собі підробіток. З її здоров’ям це лише погіршило ситуацію.
Швидка допомога вивчила нашу адресу на пам’ять. Якось, коли бабця уже спала після отриманих ліків, до мене в кімнату прийшла Рита. Вона запитала, що з нами буде, коли бабці не стане.
-Звідки у тебе такі думки в голові? – розсердилася я на неї. – З нею все буде добре. Просто вік дає про себе знати, а ще пережите горе.
-Я вже не мала дитина, тож можеш говорити зі мною відверто!
-Щоб не сталося з бабусею я завжди буду поряд.
Рита забралася під мою ковдру, як колись у дитинстві, коли боялася спати одна. Поки вона мирно сопіла поруч, я не могла заснути. Якщо з бабусею станеться щось жахливе, я просто не уявляла, як забезпечувати себе та сестру.
Сталося найгірше. Бабця віддала богові душу. Гроші на похорон вона відкладала давно, тож щодо цього проблем не було. На той момент мені уже виповнилося 18 років, тож я почала оформлювати документи на те, щоб стати опікуном для Рити. Навчання довелося покинути. Влаштувалася на роботу до супермаркету та знайшла підробіток – прибиральниця в банку.
Втомлювалася жахливо. Я не встигала слідкувати за всім, тому й пропустила момент, коли Рита завела дружбу з поганою компанією. Якось до мене зателефонувала класна керівничка сестри. Вона повідомила, що Рита систематично пропускає уроки та повністю закинула навчання. Якщо я не вживу заходів, то їм доведеться відрахувати її зі школи.
Ввечері влаштувала ревізію у кімнаті Рити. Знайшла пачку сигарет, спиртне, якісь пакетики з незрозумілим вмістом. Усе забрала та викинула. Як же вона оскаженіла, коли зрозуміла, що я рилася у її кімнаті. Кричала, звинувачувала, називала найгіршою сестрою у світі.
Я дивилася на Риту з очима повними сліз, але не плакала. Не хочу діставати їй такої радості. Запитала спокійно, чому вона прогулює школу та перестала навчатися. Рита заявила, що вже доросла та не повинна мені звітувати та виправдовуватися.
-Ну якщо ти така доросла та самостійна, то можеш сама про себе подбати – сказала їй з пересердя.
-Ну от і прекрасно!
Рита зібрала свої речі та пішла. Я не знаю, де вона була та у кого жила. Повернулася додому через тиждень та повідомила, що хоче продати свою частку квартири й має на це повне право. Тож або я віддаю їй половину від вартості квартири, або ми продаємо помешкання й просто ділимо гроші.
Розмовляти вона не хотіла й пішла. А я залишилася на самоті картати себе за те, що не зуміла як слід подбати про сестру й ось до такого довела наше життя. Що тепер робити я просто не знаю!







