Я дуже не люблю походи в гості до моїх свекрів. Свекор в мене хороший, але от свекруха… Ой, най бог милує. В неї лише одна розмова: як її синочку не пощастило одружитись на такій, як я.
Лише я ступлю на поріг її дому, то замість привітання, чую:
– Йой, та як ти можеш в гості мого Ромчика в такому відправити? Тебе сорочки ніхто не вчив прасувати? Як це називається? Як корова його позувала, їй богу. Я казала, що з неї нікудишня господиня! А ти не слухав! Лілю! Ну що це таке?! Ти мусиш за чоловіком доглядати! Що ж будуть казати, як побачать, в чому мій синочок ходить? Засміють!
Я ігнорувала її слова, віталась та йшла в квартиру. Якби я щоразу на це реагувала, то б вже давно на заспокійливих сильних сиділа. Хоча в середині все кипіло. Не хотіла починати сварку лише з поваги до свекра, якому не можна сильно хвилюватись, через проблеми із серцем.
Та одного разу я таки не втрималась. Виказала все свекрусі, що хотіла. А сталось це вчерговий раз, коли ми прийшли до них в гості на сімейне застілля. Свекруха займалась своєю улюбленою справою — повчала мене. Як тут прийшов свекор та сказав:
– Раїсо, досить вже. Ходи на кухню, стіл будемо накривати.
– Ти вже дорослий чоловік, сам можеш розібратись що і де стоїть. Тож давай, накривай на стіл.
– А що ж ви, Раїсо Антонівно, самі не йдете? — втрутилась я в їхню розмову. — Ви ж мені все стверджуєте, що я маю все за Росою робити, подавати, приносити, відносити, доглядати його, як дитя мале. Я ж “зобов’язана”, бо жінка. Хоча ми з ним обоє працюємо та ведемо спільний бюджет. Все по половині маємо. Але всю хатню роботу маю робити я? І всі базові потреби забезпечувати Ромі маю я? А чому ж до вас це не стосується? Чи то лише до синочка ви така добра? Тоді мені дуже шкода Андрія Степановича. Хворий, а має обслуговувати свою сварливу жінку. Треба Ромчику сказати, щоб з батька приклад взяв.
Свекруха після того як води в рот набрала. Сиділа набута, але вже нічого мені не казала. Бо ж її кольнули її ж словами. А Рома, мій чоловік, з тих пір став все більше сам за собою дбати і не просив мене зробити звичайні побутові справи за нього. Не знаю, чи може він почув ту розмову, чи сам додумався, що вже досить з мене наймичку робити. Але живемо ми тепер в рази краще.
