Якось ще з дитинства у мене така особливість: люблю, коли приходять гості, а сама до когось не люблю ходити. Навіть в дитячому віці всіх друзів кликала до себе, а до них ніколи не ходила.
З колегою по роботі ми товаришуємо з перших днів знайомства. І всі ці роки ходили одна до одної в гості, на свята збирались, та і просто без приводу. За горнятком кави завжди ділилися секретами. Та кожен похід до подруги був для мене міністресом.
Кожен раз у неї вдома чула такі фрази, типу: «Ось, наріж, будь ласка», «Ой, а зроби чаю», «А ти не можеш почистити ось це?»
І тут свято, я приходжу вся така нарядна, з зачіскою у вишуканому вбранні. А мушу виконувати всі її доручення. Так і настрою ніякого не залишається на подальший вечір.
А що найбільше мене дивує: такі звички із прийому гостей властиві не лише моїй подрузі.
Якось мене в гості покликала давня шкільна подружка. Вона після випускного поїхала вчитися за кордон, та весь цей час ми підтримували спілкування. І ось приїхала на батьківщину, покликала мене на святкування свого 25-річчя. І застілля це мало би бути не в ресторані, не в кафе, а вдома. Мене це не сильно здивувало, адже жила вона за межами міста. Їхати в центр далеко, та і особливої потреби нема. Та засмучувало, що мені доведеться залишатися у неї на ночівлю.
Вона розповідала мені по телефону, що приготування вже у розпалі: продукти закупила, меню склала, в домі прибирає. Мені ж до кінця було не зрозуміло, як у такій маленькій квартирі вона хоче зібрати достатньо велику кількість гостей.
І ось настав той самий день. Я поїхала, привітала подругу, подарувала свій бокс і букет троянд. Але зовнішній вигляд винуватиці свята мене не тішив. Така замучена, з мішками під очима і ще не в святковому вбранні. Думаю, і настрій у неї був на той момент ніяк не святковий.
Тож відразу мені довелося допомагати їй. Вдвоє на кухні ми навіть не мали де розвернутися. Всі гості потрохи приходили і починали помагати іменинниці накривати стіл. Тому самі уявляєте, як файно всі пахнули кулінарією. Коли всі приготування закінчилися, то Орися пішла вдягати сукню. А от на макіяж і зачіску часу не залишалося.
Всі гості вихвалювали смачні страви молодої господині. Весело і шумно було за столом, та от мені здалося, що сама винуватиця застілля не в гарному настрої сиділа. Навіть усміхалась не щиро, а тому, що так потрібно було.
Після цього всього потрібно було прибирати зі столу. Всі знову ж кинулися допомагати. На тій маленькій кухні ми ходили, ніби грали своїми тілами в тетріс. Інші гості зрозуміли, що так діла не буде і відправилися додому. Я ж залишалась на ніч тут, тому вже мусила допомагати подрузі. В той час як її хлопець просто мовчки пішов відпочивати.
Ми ж лягли спати після 00.00, страшенно втомлені і вимотані. Не встигла я лягти на диван, як заснула міцним сном. Складалося враження, що я не на святі була, а картоплю три дні копала.
Після цього випадку я черговий раз переконалась, що не хочу більше іти в гості ось так. Коли вже ви запрошуєте когось, то зробіть все для того, щоб гості відпочивали, а не робили свято самі для себе.
А як до такого ставитесь ви?
