Я нещодавно почала жити з чоловіком, у якого вже є син Андрійко. Я нічого не маю проти хлопця, але як мати його ніколи не прийму. Хоча мені й шкода цього хлопця та його доля мені не байдужа. Просто, коли Андрійко був ще дуже маленький, їх з батьком покинула мама і пішла жити своїм окремим життям. А я почала зустрічатися зі Славком, татом Андрія. Його дуже кохаю та не можу жити без нього.
З одного боку я повинна прийняти Андрія та бути для нього мамою, тому що рідної у нього по суті не було. А з іншого боку, це не моя дитина, тому виховувати її я не зобов’язана. З першої зустрічі я сказала своєму коханому чоловікові, що не буду виховувати Андрія та приймати його як рідного. Ми це обговорили ще тоді, коли тільки почали зустрічатися. І начебто Славко погодився на це.
Але коли ми вже почали жити разом, то постійно коханий почав мене просити, щоб я побула з Андрієм, чи відвела його до садочка, чи погуляла у парку і таке й інше. Мені це зовсім не подобається, тому що це не мій син. А ще чоловік став майже всю свою заробітну платню витрачати на сина, а на мене зовсім нічого не залишається. Та ще й всі рахунки за квартиру я маю оплачувати сама, тому що Андрій дуже багато забирає грошей. З одного боку я розумію, що не права, а з іншого ми ж з ним з початку домовлялися, що я не буду ніяк стосуватися його сина.
