Я ніколи не перевіряв наш сімейний бюджет. Гроші складали в одному місці, а пізніше, коли ввели картки, ми не криючись розповідали у кого скільки на рахунку. І потім вирішували, куди потратити, чи може заощадити. Зарплата в мене врази більша ніж у дружини. Я вважаю, що це нормально. Жили непогано. Відпочивали по путівці кожного року. Все в нас є. Наразі мрію змінити машину на нову. Дружина підтримує мене в цьому питанні.
Та сталося непередбачуване. У мене на роботі пішли скорочення. До тих людей потрапив і я. Мені обіцяли, як тільки все налагодиться, мене заберуть назад. Та я з першого дня почав шукати роботу. Знав, що якщо не купувати машину, то грошей вистачить прожити рік без проблем. Тому шукав роботу по професії, не поспішав. Дружина ходила на роботу, заробляла не багато. Мене не чіпала, але її невдоволення наростало.
Одного разу я хотів піти купити дружині подарунок. До грошей, а їх немає. Увечері запитую Галину, де поділися гроші?
– А ти не заробляєш, про які гроші питаєш?
– Про ті, що ми з тобою відкладали на машину.
– Так я їх віднесла до мами, там надійніше.
– Від кого ховаєшся? Адже то я заробив?
– То наші спільні. А ти якщо потрібні гроші, піди працювати.
Гроші дружина так і не дала мені. Через пів року мене забрали назад на роботу. Та тільки я більше не говорю яка в мене зарплата, сплачую комунальні й купую продукти. Галині гроші не даю. Можливо її таке відношення чогось навчить?
