**Щоденник:**
Першого дня в університеті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обидві гарні, схожі чимось. З того часу їх бачили разом.
Марія вважала, що заслуговує кращого, ніж провести все життя в маленькому містечку, як її батьки. Мати працювала продавчинею, батько будівельником, ну і пив, звісно. Після школи вона оголосила, що їде до Києва вступати до інституту.
Батьки поохали, але не перечили. Може, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама виховувала двох дітей. Грошей багато не надішлють, але овочі з городу й закрутки передаватимуть. Сусідка працювала провідницею у потягах як раз до Києва.
Опинившись у столиці, Марія вирішила: вона ніколи не повернеться додому. Із Олександрою вона зійшлася тому, що та — корінна киянка. Батько лікар, мати економістка. Пристойна інтелігентна родина.
Олександра співчувала Марії, а та цим користувалася. То черевики протерлися — Олександра віддавала займу пару. Не в чому піти на вечірку? Олександра й нову сукню віддасть, адже фігури однакові. І ночувала Марія частіше у подруги, особливо перед сесією. В гуртожитку ж не підготуєшся.
Марія ненавиділа навчання, але зубрила, хоч і мріяла про клуби. Нічого, отримає диплом, закріпиться у Києві — тоді й нагуляється.
Олександрі ж усе давалося легко. Марія заздрила, хоча й не показувала. Як буває, обидві закохалися в одного хлопця — гарного, спортивного. Він приїхав із військового містечка, де служив його батько. Незабаром вони вже тусувалися втрьох.
«Андрію, то ти з ними як — почергово чи разом?» — жартували парубки.
Навіть викладачі запитували, кого ж він обрав.
Андрій ігнорував підколки. Йому більше подобалася лагідна Олександра. Але він боявся показати це, щоб не подумали, ніби вона йому потрібна лише через київську прописку.
На парах він ніби випадково торкався її коліна, схилявся ближче. Те, що ховалося від інших, Марія бачила відразу — по напруженим обличчям. І її переповнювала образа. Мало того, що ця Олександра народилася в столиці й у добрій родині, так ще й найкращого хлопця привабила.
Андрій втомився ховати почуття і зізнався Олександрі, а Марії все частіше давав зрозуміти, що вона — зайва. Компанія розпадалася. Але Марії це не подобалось. Втрачати Олександру вона не хотіла, як і поступитися Андрієм.
Тож вона почала думати, як відновити «справедливість». В лоб не вийде — треба, щоб вони посварилися. Терміну не було: наближався третій курс. Раптом вони одружаться до випуску?
«Краще б вона ногу зламала. Та ні, тоді Андрій носитиме її на руках. Нехай всиплеться прищами…» — думала Марія.
Але доля берегла Олександру. Ногу вона не ламала, а прищі висипали в самої Марії.
Перед сесією у Андрія серйозно захворіла мати. Він домовився здати іспити пізніше й поїхав. Стояла спекотна погода, рідкісна для Києва. На пляжі б лежати, а не сидіти над книгами. Після першого іспиту подруги йшли містом. Марія зупинилася біля вітрини весільного салону.
— Яку б сукню вибрала на весілля? — запитала вона.
— Не думала про це.
— Брешеш. Усі дівчата мріють про білу сукню. Ось цю б я взяла, — Марія показала на розкішне плаття з об’ємним подолом. — Зайдемо, приміряємо?
— Не хочу. У таку спеку в капроні зваришся, — Олександра потягнула її далі.
— Ну ж бо! Ти ж свідок будеш…
— Приміряти весільну сукню до заручин — погана прикмета, — намагалася вмовити подругу Олександра.
— Дурниці!
Вони зайшли. Продавщиця, стомлена від спеки, ледь оживилася.
Марія уважно оглянула сукні, вибрала одну й пішла в примірочну. Олександра визнала: плаття чудове.
— У нас є унікальна модель, але вона не всім пасує, — звернулася продавщиця до Олександри. — Ви стрункі, вам ідеально.
Заручини ж були не в неї, але Олександра піддалася на вмовляння.
Коли вона вийшла, у Марії перехопило дух. СлуВидя Олександру в цій сукні, Марія відчула, як остання нитка їхньої дружби розірвалася назавжди.
