Я оберу тебе…
На першому ж занятті в інституті дві дівчини одразу помітили одна одну. Обидві симпатичні, зовні навіть схожі. З того часу їх завжди бачили разом.
Люба вважала, що варта кращого, ніж провести все життя в маленькому провінційному містечку, як її батьки. Мама працювала продавчинею, тато будівельником, ну і пив, звичайно. Після школи вона заявила, що їде вступати до Києва.
Батьки поохкали, але не перечили. Подумали — може, їй пощастить більше, ніж старшій доньці, яка невдало вийшла заміж і тепер сама ростила двох дітей. Грошей багато не надсилатимуть, а от овочі з городу й соління — зможуть передати з кимось із знайомих. Сусідка працювала провідницею у потягах якраз на київському напрямку.
Опинившись у Києві, Люба вирішила — назад не повернеться. Вона й з Катрею подружилася саме тому, що та справжня киянка. Тато — лікар, мама — економіст. Гарна інтелігентна родина.
Катя співчувала Любі, а та цим користувалася. То поскаржиться, що черевики порвалися, а грошей на нові немає. Катя одразу дасть свої зайві. Нема в чому піти на вечірку? Катя й сукню віддасть — фігури ж однакові. А на ніч Люба часто залишалася в подруги, особливо під сесію. В гуртожитку не підготуєшся.
Люба ненавиділа навчання, але сиділа над книгами, хоча й мріяла про клуби. Та нічого — от одержить диплом, закріпиться у Києві, тоді й нагуляється.
Катрусі все давалося легко, без зусиль. Люба заздрила, хоч і не показувала. Як це часто буває, обидві закохалися в одного хлопця — симпатичного, спортивного. Він приїхав до Києва з військового містечка, де служив його батько. Незабаром вони втрьох стали нерозлучними.
“Діму, ти з ними як — по черзі чи разом? Поділися однією”, — жартували хлопці.
Навіть викладачі питали, в кого ж він закоханий.
Діма не звертав уваги. Йому більше подобалася тиха, лагідна Катя. Але він боявся показати це, щоб не подумали, що обрав її через київську прописку.
На лекціях він ніби випадково торкався її коліна, схилявся ближче, наче хотів щось сказати. Те, що ніхто не помічав, Люба бачила відразу — по напружених обличчях. І її захльостувала образа. Мало того, що Катрюха народилася в Києві, у добрій родині, так ще й найкращого хлопця собі приворожила!
Дімі набридло приховувати почуття. Він зізнався Каті, а Любі дедалі частіше давав зрозуміти — третій тут зайвий. Компанія розпадалася. Любу це не влаштовувало. Втрачати Катрусю вона не хотіла, як і поступитися їй Дімою.
І вона почала думати, як відновити справедливість. Діяти в лоб не можна — треба, щоб Катя з Дімою посварилися. Час піджимав — наближався третій курс. Раптом до диплома вони вже одружаться?
“Щоб хоч ногу зламала і сиділа вдома. Ні… Тоді Діма її на руках носить. Краще нехай прищами вкриється. Куплю їй суниці…”
Та доля, немов насміхаючись, берегла Катрусю. Ногу вона не зламала, а от прищі висипали саме у Люби.
Перед сесією у Діми серйозно захворіла мати. Він домовився в деканаті здати іспити у серпні й поїхав додому. Стояла спекотна літня погода, рідкісна для Києва. На пляжі б валятися, а не над книгами сидіти!
Після першого іспиту подруги йшли містом. Люба зупинилася біля вітрини весільного салону.
“Яке б ти обрала весільне плаття?” — запитала вона.
“Не знаю, не думала про це”.
“Не вірю! Усі дівчата мріють про білу сукню. Я б ось таке хотіла”, — Люба показала на пишне плаття з об’ємним подолом. “Мені пасує, як думаєш? Давай зайдемо, приміряємо? За це ж грошей не беруть”.
“Та годі! У таку спеку задохнешся в капроні. Пішли краще морозива купимо”, — Катя потягнула подругу.
“Ну, Катю, ну давай! Ніби я наречена, а ти підружка. Одне тільки приміряю!”
“Міряти весільну сукню до пропозиції — погана прикмета”, — намагалася відговорити Катя.
“Дурниці! Всі так роблять. Ну, будь ласка!”
Катя зважилася.
У салоні їх зустріла стурбована спекою й нудьгою продавщиця.
Люба ввібралася в роль нареченої й прискіпливо оглядала сукні. Вибрала ту, що сподобалася, і пішла до примірочної. Катя визнала — плаття дуже гарне.
“У нас є одне дивовижне, але воно не всім пасує. Ви стрункі — вам ідеально підійде”, — продавщиця звернулася до Каті.
“Я не виходжу заміж — це подруга”, — зніяковіла Катя.
“Таке можна виправити. Просто приміряйте”, — посміхнулася жінка.
Катя пішла до кабінки. Коли вийшла, у Люби перехопило дух. Плаття наче шили саме на Катрусю — сиділо, як лите. Жодних мережив, а виглядало елегантно.
“Фати не вистачає”, — помітила Люба.
“Тут краще діадема”, — запропонувала продавщиця.
“Принесіть”, — Люба насилу приховувала роздратування.
Все в цієї Катрюхи як з картинки! Вона глянула на себе вВін обійняв її міцно, немов боявся, що вона знову зникне, а Катя, нарешті відчувши себе на своєму місці, притулилася до його грудей, знаючи — на цей раз вона оберла його сама.
