Моя подружка – мати-одиночка. Вона любила зі своїм трирічним сином приходити до мене в гості. Хлопчик був доволі рухливий і комунікабельний.
Оленка виховувала його сама. Допомагали трохи дідусь з бабусею. Жінка ледь зводила кінці з кінцями. Батько не давався чути і аліментів не платив.
Коли заходила Оленка з малим в гості, я намагалася пригостити їх усім найкращим. Розуміла, що дитині всього хочеться, а мама не може собі багато чого дозволити при фінансовій скруті.
Малому, звісно, сподобалося в мене, і він почав учащати в гості. Олена також була не проти в мене погостювати.
У норму увійшло те, що хлопчик ще з порогу кричав: «Давай цукерки».
Спочатку це мене веселило. А потім, коли така поведінка малого стало нормою, почало дратувати.
Сказати це Оленці прямо не хотіла, щоб вона не образилася. Але й годувати чужу дитину щодня мені якось стало складно.
Вдалася до хитрощів – ставила в конфетницю кілька цукерок і печеньок. Казала, що більше нема. І всі були задоволені.
Якось після відходу моїх гостей зауважила на дивані стінах, меблях козявки. Це був дуже неприємний сюрприз для мене. Я розізлилась не на жарт.
Довелося всю хату прибирати після таких гостей. Але ж вдома він такого не робить. Мама йому цього не дозволяє. А в мене все можна – йому вона зауваження не зробила, але ж, мабуть, бачила, що він витворяє .
З подругою не хотіла заводити про це розмову, щоб не посваритися. Я просто обмежила їхнє гостювання в мене вдома. Коли Оленка напрошувалася в гості з малим, то я відповідала, що зайнята. Лишень приймала в себе вдома саму Оленку із задоволенням.
Можливо, я діяла неправильно. Треба було їй сказати про виходки малого. Однак, знаючи її характер, вона б образилася. А цього я не хотіла. Я вибрала зручний варіант для неї і себе.
А як би ви поступили на моєму місці?
