Ось історія, адаптована під українську культуру:
Катя та Дмитро були на весіллі її найкращої подруги. Святкування вже добігало кінця, коли ведучий оголосив: зараз наречена кидатиме букет. Катя не планувала брати участь, стояла осторонь, коли раптом побачила — квіти летять прямо до неї. Вона машинально підняла руки — і букет опинився у її долонях. Гості зааплодували, а Дмитро театрально схопився за голову. Це було передбачувано — хлопці часто так жартують, коли їх дівчата ловлять «той самий» букет.
Катя вже поверталася до свого столика, коли почула розмову за напіввідчиненими дверима. Впізнала голос Дмитра.
— Ну, тепер тримайся! — реготав хтось. — Катя твоя вже мисленно у ЗАГСі. Букет спіймала!
— Як прив’яжеться, так і відв’яжеться, — усміхнувся Дмитро. — Я одружуватися ще років п’ять точно не збираюся. Мене й так добре годувать.
— Парі, що через півроку сам поведеш її до ЗАГСу? А якщо ні — вона знайде когось успішнішого. А ти залишишся з каструлями та шкарпетками.
— Тримай мене за слово! Ми вже рік разом живемо — вона нікуди не дінеться. Будеться і борщ варити, і білизну прати.
Катя заціпеніла. Все всередині похололо. Вона не влаштувала сцени — не хотіла псувати подрузі свято. Взяла пальто, викинула букет у смітник біля входу і викликала таксі.
Вони з Дмитром знімали квартиру, ділили все навпіл: оренду, рахунки, їжу. Дмитро намагався звалювати весь побут на Катю, але та чітко сказала: якщо вона господиня, то він — спонсор. Не підійшло. Тому Дмитро неохоче почав і посуд мити, і прибиратися.
Але друзям він усе ж зображав «мачо», у якого жінка щаслива перебирати його шкарпетки.
Повернувшись додому, Катя мовчки дістала валізи. Більшість речей вона тримала в батьків, тому збори зайняли півгодини. На кухні вона висипала сміття з відра, викинула все з холодильника і залила солоним розчином. Хотіла навіть його футболки замочити в цій каші — але передумала.
І поїхала.
За тиждень у її житті все змінилося. Їй запропонували переведення до головного офісу — справжній кар’єрний крок. І… тест показав дві смужки. Вагітність.
Вирішувати треба було негайно: кар’єра чи материнство. Лікар підтвердив — термін маленький, є час подумати. Катя вибрала кар’єру. Зробила процедуру, оформила переведення, взяла кілька вихідних і просто лягла спати. Без чиїхось шкарпеток.
Повернувшись із медового місяця, подруга Оля прийшла її провідати:
— Ви ж були ідеальною парою! Я думала, ти вже кільце вибираєш.
— Я пішла. Він не моя людина. А щодо «ідеальної пари» — це лише ззовні так здавалося. Та й… — Катя захмилювалася, але раптом розповіла все. І про вагітність, і про свій вибір.
Оля кивала. Обіцяла мовчати. Але, як то буває, розповіла чоловіку. А той — Дмитру.
Він прийшов до будинку батьків Каті:
— Як ти могла? Це ж була і моя дитина!
— А ти — хто мені? Чоловік? Ми з тобою разом — тільки у твоїй голові та на твоєму дивані.
— Я б допомагав! Грошима! Вихованням!
— А ти мене запитав, чи хочу я залежати від подачок? Чи хочу бути матір’ю-одиначкою? Я обрала себе. Ти — занадто дрібний чоловік, щоб стати батьком.
— Нащо ти сміття в холодильник виливала?
— Ну, вибач, був настрій. Бувай, Дмитро.
Він дивився їй услід. За два дні йому довелося платити за вечерю для всієї компанії — парі є парі.
І так. Люди справді риють собі ями язиком.
