Я обрала себе. А ти — ставку на чужі шкарпетки
Соломія й Дмитро були на весіллі її найкращої подруги. Гулянка добігала кінця, коли ведучий оголосив: зараз наречена кидатиме букет. Соломія не планувала брати участь, стояла осторонь, коли раптом помітила — квіти летять прямо до неї. Вона машинально підняла руки — і ось вже тримає букет. Гості залопотіли, а Дмитро театрально вхопився за голову. Ну звісно — хлопці завжди такі вистави влаштовують, коли їхні дівчата ловлять «той самий» букет.
Соломія вже йшла назад до свого столика, коли почула розмову за напіввідкритими дверима. Впізнала голос Дмитра.
— Ну, тепер тримайся! — реготав хтось. — Соломія твоя вже мислено у ЗАГСі. Букет спіймала!
— Як прив’яжеться, так і відв’яжеться, — усміхнувся Дмитро. — Я одружуватися ще років з п’ять точно не збираюся. Мене й так непогано годують.
— Парі, що через півроку сам поведеш її під вінець? А якщо ні — вона знайде когось успішнішого. А ти залишишся з каструлями й шкарпетками.
— Тримай мене за слово! Ми вже рік разом живемо — вона нікуди не дінеться. Борщ варитиме, білизну пратиме.
Соломія завмерла. Все всередині перетворилося на лід. Вона не влаштувала сцени — не хотіла псувати подрузі свято. Взяла пальто, викинула букет у смітник біля входу і викликала таксі.
Вона з Дмитром знімали квартиру, ділили все навпіл: оренду, рахунки, продукти. Дмитро намагався звалити на Соломію всю домашню роботу, але та чітко дала зрозуміти: якщо вона господиня, то він — спонсор. Не підійшло. І Дмитро неохоче взявся і за посуд, і за прибирання.
Зате друзям він улюблено зображав «мачо», у якого жінка щаслива перебирати його шкарпетки.
Повернувшись додому, Соломія мовчки дістала валізи. Більшість речей вона зберігала у батьків, тому збори зайняли півгодини. На кухні висипала смітник, викинула все з холодильника і залила солонкою. Навіть подумала замочити його футболки в цій бурді — але передумала.
І поїхала.
За тиждень у її житті все змінилося. Їй запропонували переведення у центральний офіс — справжній кар’єрний крок. І… тест показав дві смужки. Вагітність.
Вирішувати треба було негайно: кар’єра чи материнство. Лікар підтвердив — термін ранній, є час подумати. Соломія обрала кар’єру. Провела процедуру, оформила переведення, взяла пару вихідних і лягла спати. Просто спати. Без чиїхось шкарпеток.
Повернулася з медового місяця подруга Марійка прийшла до неї:
— Ви ж були ідеальною парою! Я думала, ти вже каблучку вибираєш.
— Я пішла. Він не моя людина. А про «ідеальну пару» — це лише зовні так здавалося. Та й… — Соломія завагалася, але несподівано для себе виклала все. І про вагітність, і про свій вибір.
Марійка кивала. Обіцяла мовчати. Але, як то буває, розповіла чоловікові. А той — Дмитру.
Він прийшов до будинку батьків Соломії:
— Як ти могла? Це ж і моя дитина теж!
— А ти — хто мені? Чоловік? Ми з тобою разом — лише на твоєму дивані та в твоїй уяві.
— Я б допомагав! Грошима! Вихованням!
— А ти мене спитав, чи хочу я залежати від подачок? Чи хочу бути матір’ю-одиначкою? Я обрала себе. Ти — замалий чоловік, щоб стати батьком.
— Нащо ти сміття у холодильник вилила?
— Ну, вибач, був настрій. Бувай, Дмитре.
Він дивився їй услід. За два дні йому належало оплачувати вечерю для всієї компанії — парі є парі.
І так. Люди справді риють собі язиком ями.
