Ранок. Будній день. Я, як завжди, йшов на роботу. Мій шлях пролягав через внутрішні двори. Я йшов та думав про своє. Було багато чого, про що я думав щодня. Проте мою думу перервав сильний та високий дитячий крик:
-Рятуйте! Допоможіть! Відпустіть! Я не поїду з вами! Відпустіть!
Я одразу побіг на крик. Навіть не задумувався. Тіло почало рухатися саме. Так швидко я давно не бігав. Підбігши до місця, звідки лунав крик, я побачив таку картину: габаритна жінка тримала маленьку дівчинку за руку та тягнула до машини. Дівчинка на вигляд років 5-6 мала, кричала в усе горло та пручалася.
-Ану негайно відпустила дитину!
-Пане, відстаньте! Це моя дитина, не лізьте не в свої справи!
-Сонечко, вона дійсно твоя мама? – запитав я в малої.
-Ні! Вона не моя мама!
На лобі жили повиступали від злості і я підійняв дитину на руки, а цю жінку штовхнув на лавицю та тримав її на ній. Дитину поклав на землю позаду себе, а жінці, тримаючи руки, зв’язав їх та прив’язав до лавки. Потім набрав номер поліції та викликав наряд.
-Я викликав поліцію. Вже вони вирішать, що з тобою робити. – сказав я. Дівчинка ж вже заспокоїлася та тихенько дивилася на те, що відбувалося.
-Слухайте, я вам зараз все поясню, тільки розв’яжіть мене. – не могла вгамуватися «мати».
-Поліції поясниш, а не мені.
Я повернувся до дівчинки та став її заспокоювати, що все добре і її тепер ніхто не образить. Тоді вона сказала мені:
-Відпустіть, будь-ласка, тьотю Юлю. – ледь чутно мовила дівчинка.
-Тьотю Юлю? Ти її знаєш? – здивувався я.
В кінці-кінців виявилося, що ця жінка – мачуха дівчинки. А мала дуже не хотіла їхати на заняття з танців і всіма силами намагалася вмовити мачуху не йти туди. Мачуха сказала, що то була важлива репетиція перед виступом, а дівча просто лінилося та не хотіло йти рано кудись. Дуже любила вона поспати. В пані Юлії не було багато часу, тому вона не вмовляла дівчинку, а хотіла просто посадити падчерку до машини та поїхати до місця занять. Її слова підтвердила маленька, коли зрозуміла, що натворила біди.
І все це сталося, бо прийшов супер-герой місцевий в моєму обличчі. Мені дуже стало соромно і незручно перед Юлією. Я вибачився дуже багато разів, але жінка сказала, що я правильно вчинив, адже в таких ситуаціях треба швидко реагувати. Будь вона на моєму місці, то вчинила б так само. А ще подякувала за відвагу. Тепер вона точно знає, що десь тут живе справжній чоловік.
Якщо так подумати, то дівчинка не брехала, бо ж Юлія справді для малої не мати, а мачуха. Тому що б там не було – вірте дітям, які просять про допомогу. Бо ви не можете знати кожного разу брехня це чи правда. І краще в таких ситуаціях перестаратися.
Звісно ж я отримав багато поганих слів та недоречних коментарів, бо, бачте, заліз в чужі справи, але я ж не знав, що Юлія мачуха дівчинки. Я сприйняв ситуацію так, як вона виглядала. Я залишився людиною в такій ситуації. І вам також раджу.
