Я завжди вважала, що батьки до останнього повинні допомагати своїм дітям навіть якщо діти уже виросли та мають власну сім’ю. Та батьки моєї дружини вийняток. Попри те, що у них є фінансова можливість нам допомогти, вони цього не роблять.
Ми з дружиною одружилися в доволі зрілому віці. Зарплати у нас середні та після одруження ми стали винаймати житло, бо жити з батьками ми не хотіли. Батьки Оксани мені не подобаються. Коли ми сказали, що хочемо пишне весілля, то вони сказали, що у цьому немає потреби, адже деякі пари одружуються гучно, а потім так само гучно розлучаються і це даремна трата грошей.
Я одразу помітив, що вони скупі та на всьому економлять. Зараз вони одні проживають в трикімнатній квартирі. В одній кімнату у них кабінет з бібліотекою, в іншій спальня, а третя вітальня. Звичайно, вони кликали та нас жити до себе, але у мене було передчуття, що не варто цього робити, а моє передчуття мене ще ніколи не підводило.
Згодом вони намагалися контролювати наш сімейний бюджет, тесть телефонував до Оксани та вимагав звіту куди та скільки ми витратили, та дружина як слухняна донечка викладала йому усе як на духу. Знайшовши в списку наших витрат пункт, який йому не сподобався, батько Оксани ще впродовж пів години її вичитував та вчив як потрібно правильно витрачати гроші.
Згодом я пояснив Оксані, що вона вже не маленька донечка та немає більше потреби розповідати батьку куди та скільки ми витратили, це наша справа, адже ми тепер сім’я.
Батьки Оксани поображалися деякий час на таке зауваження, але спілкуватися з нами не перестали.
Але це не найголовніше. Я ніяк не можу зрозуміти для чого їм така велика квартира в той час, коли їх єдина донька платить гроші чужим людям для того, щоб жити в чужій квартирі. Адже квартиру батьків Оксани давно уже можна було розміняти на дві шикарні однокімнатні квартири або докласти грошей та розміняти на дві двокімнатні квартири.
Ми маємо деякі заощадження, збирали гроші, щоб заплатити перший внесок за іпотеку.
Та нещодавно Оксана повідомила мені радісну новину – вона вагітна. Я дуже зрадів від того, що ми скоро станемо батьками. Але водночас виникає проблема з житом. Тепер Оксана не зможе заробляти та про іпотеку можна забути. А приносити маленьку дитину в орендовану квартиру, як на мене, це великий стрес.
Я вже навіть уявляю цю картину, хазяйка квартири каже нам шукати нове житло і ми з дитиною на руках та ще купою речей стоїмо на вулиці. Щось не радує мене така перспектива…
Ми поділилися радісною новиною з батьками Оксани з надією, що вони приймуть правильне рішення та ввійдуть в наше положення.
Але відповідь батька Оксани мене спантеличила, він сказав, що це мій обов’язок як чоловіка дбати про те, де буде жити моя дружина та дитина. Та ми не повинні надіятись на них.
