Я одразу впізнала у цих великих безневинних дитячих оченятах свою донечку. Ще не пізно все виправити
Міла навчалася в одинадцятому класі. Коли всі її однокласниці обирали сукні, зачіски і готвалися до випуску, Міла готувалася стати мамою. З Ігорем вони зустрічалися вже майже рік. Він був бунтарем і забіякою. Коли дівчина повідомила йому про вагітність, хлопець мовчки простягнув їй гроші і сказав, що більше їм не по дорозі. Позбуватися дитини вона не збиралася, тож вирішила знайти підтримку у своїй родині.
Того вечора мати накривала на стіл, тато читав газету, а сестра гралася в телефоні. Всі були занурені у свої справи, ніхто між собою не розмовляв.
–Я вагітна, – порушила тишу дому старша дочка своїм зізнанням.
Мати упустила тарілку на підлогу і та розлетілася на безліч малих частинок. «Точно як моє життя» – подумала про себе Міла. Тато мовчки поставив газету і вийшов з кімнати, а матір стала кричати, обзивати мене і вмовляла позбутися тягаря. Єдине, що її хвилювала, що скажуть люди. Про стан своєї дитини вона навіть не подумала.
-У цьому домі є місце тільки для тебе. З байстрюками не приймемо.
Мілина народила набагато раніше зазначеного терміну. Красива прекрасна дівчинка з великими бездонними очима, точно як у тата. Але, на жаль, дитинка народилася нездоровою. Лікарі повідомили про те, що дівчинка буде інвалідом: одна ніжка була коротша іншої. Міла довго плакала і картала себе. Через декілька днів вагань вирішила все ж таки відмовитися від доньки. Додому повернулася сама.
–Байстрючки немає, можеш бути спокійною, – сказала вона матері з порогу і пішла до кімнати плакати.
Минув рік з того дня, коли Міла написала відмову. У її житті не було спокою. Вночі їй снилися жахіття, а вдень дівчина картала себе за те, що відмовилася від доньки. Кожного вечора перед сном вона бачила перед собою ті великі бездонні очі.
Одного разу тато дивився телевізор. Саме йшла реклама. Стали показувати діток із дитячого будинку, які шукають собі родину. Міла одразу впізнала свою любу донечку. Вона мило посміхалася, гралася з лялькою і шкутильгала на камеру. Незважаючи на дзвінкий дитячий сміх, очі дівчинки були сумними і самотніми. «Любов, 1 рік. Ця грайлива дівчинка шукає родину. Обласний будинок дитини».
Міла розридалася. Мати злякалася і підбігла до дочки.
-Доню, що сталося? Тебе щось болить?
Дівчина не могла мовити й слова, лише вказувала пальцем на екран, і билася в істериці. Мама Міли все зрозуміла. Поглянула уважно на свою онучку, потім на чоловіка, і сказала доньці:
-Доню, збирайся! Ми їдемо за нашою Любонькою. Через місяць маленька Любов знайшла свою родину. Тепер її великі бездонні очі сяють від щастя.