Часом можна втратити те цінне, що в тебе є лише тому, що захотілося податися за примарною мрією. Але лише доля знає як для нас буде краще.
Коли я зустрів Оксану, то мені здавалося, що я знаю її усе своє життя. Наші стосунки розвивалися плавно та я відчував себе з нею наче вдома. Глибоко в душі я знав, що колись ми одружимося. А зараз мені потрібно було здобути освіту та знайти хорошу роботу.
Все йшло за планом аж поки не з’явилася вона. Ми з Іриною навчалися на одному курсі та вона була повною протилежністю Оксани. Ірина мене не помічала, а я чомусь хотів, щоб помітила. Здавалося, що я викликав у Ірини лише негативні емоції, вона дивилася на мене наче на порожнє місце. Це стимулювало мене до того, щоб ставати кращим та доводити їй, що я гідний її уваги. Не знаю що тоді мною керувало. Я не припиняв зустрічатися з Оксаною, але мріяв про Ірину.
Коли ми вже закінчували університет Ірина раптом стала мною цікавитися та у мене просто закрутилося в голові. На той момент наші з Оксаною батьки були вже знайомі та вже планували весілля. А я опинився на роздоріжжі. З кожним днем Ірина ставала мені все ближчою, але в один момент все закінчилося, бо вона дізналася про те, що я маю наречену.
Одного разу між нами з Іриною відбулася серйозна розмова. Ми зізналися один одному в почуттях, проте Ірина сказала, що їй чужого не потрібно, не в її моральних правилах розбивати пару. Я сказав, що розірву ці стосунки тільки б вона була поряд, але Ірина сказала, що нам краще розлучитися. Відтоді я її більше не бачив.
Оксана знала про мої сумніви. Ми живемо в маленькому місті та їй розповіли про мої почуття до Ірини. Проте вона не стала мені докоряти, а вирішила почекати поки я сам визначуся з тим, з ким я хочу бути. Час йшов та я все не міг зробити правильний вибір. Мене страшенно тягнуло до Ірини, але вона була недоступна та я боявся отримати чергову відмову якщо просто прийду до неї зі своїми почуттями.
А через рік я дізнався, що вона вийшла заміж. Тоді я зрозумів, що у мене більше немає надій на наше з Іриною щастя. Тим більше вона мені майже не знайома не те, що Оксана. Якби я одружився з Іриною, то отримав би кота в мішку.
Я повернувся до Оксани та через пів року зробив їй пропозицію. Та, хоча я часто згадую про Ірину, навіть фантазую на тему наших із нею стосунків, кращої дружини ніж Оксана я собі навіть не уявляю.
Думаю, що не кожна кохана жінка може стати хорошою дружиною, а не кожна дружина є коханою жінкою. На жаль, така правда.
Одного разу я побачився з Іриною. Цю мрію я плекав в собі довгі роки, вона мене впізнала та я побачив в її очах, що вона мене ще не забула. В той момент, коли я хотів до неї підійти, до неї озвався її чоловік та жінка пішла до нього. Чому ж так? Чому ми не завжди можемо бути з тими, кого кохаємо? А, може, у мене до Ірини не кохання, а щось інше? Може, вона приваблює мене лише тому, що ми не можемо бути разом та в цей момент в мені прокидається інстинкт мисливця? Здається, що я сам себе заплутав. Та ці роздуми недоречні, адже у мене є хороша дружина та я повинен цінувати її.
