Люди, які родились і довгий час жили в Радянському Союзі пам’ятають тодішнє життя дуже добре. Коли в школу мама давала десять копійок на булочку і чай. Або один карбованець, щоб у магазині купити молоко, ковбаси, хліба, і залишалась решта, на яку можна сходити в кіно, поїсти морозива, покататися на трамваї.
Коли тепер говориш дітям про можливості того часу, вони не вірять. Як жили без гаджетів, комп’ютерів, сучасних технологій. Коли ходили в школу, за руку батьки не водили з першого класу, а ставши дорослими, після закінчення школи вступати в вищі заклади їхали самостійно. І при закінченні навчального закладу обов’язково є направлення на роботу. Що таке безробіття, в той час не знали. Як не було і безхатченків, голодних людей. Не їздили далеко на заробітки від своїх рідних.
Я пам’ятаю, коли в моєї бабусі пенсія була дванадцять карбованців, і вона по одному карбованцю заощаджувала в місяць, щоб дати нам, своїм онукам на морозиво. А мама і тато на заробітну плату одягали нас, своїх дітей, купували харчові продукти, платили комунальні послуги, і потрошку заощаджували. А які були концерти! Коли приїжджали артисти, в зал неможливо протиснутись. Співали наживо, не було поняття, що може бути в запису.
Звичайно, той період називають застійним, хоч для нас, дітей того часу, тоді було саме стабільне життя. Ціни в магазинах не мінялись роками, робота була завжди, і неважливо, яку професію набудеш, працювати буде де. І якщо хтось скоїв злочин, то обов’язково буде покараний. І вірили, що правосуддя завжди на стороні людей.
Пройшли роки, сучасна молодь навіть не уявляє, що життя було зовсім інше, але ж ми пам’ятаємо.
