В цьому році я вийшла на пенсію. Спочатку я дуже цьому тішилась, оскільки стільки років важко працювала, а тут можна і відпочити, зайнятися тим, чим раніше не могла в силу нестачі часу. Але пенсія в мене не велика, ось вона подяка, за те що так горбилась все життя. Але ви й самі знаєте, що тут розповідати. Справа в тому, що недавно я захворіла, почалися великі болі в попереку. Все життя на ногах пропрацювала. Сходила до лікаря, приписали таблетки та уколи. Я ніколи не просила в дітей допомоги, старалася все самостійно. А зараз зима, комунальні дуже високі, ціни на продукти кожного дня ростуть, самі знаєте. Так кінці з кінцями ледь звожу. Дуже не хотілося телефонувати до дочки, просити щоб вона купила мені ці ліки, знаю які вони дорогі. В дочки своя сім’я, чоловік діти, а тут ще і я зі своїми проблемами. Але куди діватися? В кого я ще маю просити допомоги?
Зібралася з духом і набрала до дочки. З дочкою ми спілкуємося рідко, в неї робота, чоловік, діти, все часу немає. Але як має вільну хвилину завжди подзвонить запитає як мої справи. Приїжджає правда рідко в гості. Я чудово розумію, що зараз і молодим важко, а ще двоє маленьких діток росте. Не хотілося турбувати своїми проблемами, але довелося звернутися по допомогу, вибору не було. Боялася, що якщо не пройду курс лікування, може стати ще гірше. Дочка була чимось стурбована, сказала що заїде все купить та завезе. Я навіть не все їй сказала купувати, лише те, що дійсно потрібно з уколів і деякі таблетки. Сказала де можна купити дешевше, щоб дочка не переплачувала. Дуже було некомфортно просити. Але вибору в мене не було.
Дочка не заїхала, як і на наступний день, так і через день. Телефон також не брала. Я переживати почала, можливо щось сталося. Вирішила поїхати до них, провідати та заодно забрати ліки, які я просила купити.
Приїхала, дочки не було вдома, був зять з дітьми. Зустріли мене не дуже привітно. Внукам я купила по цукерку, на щось інше в мене просто не вистачило грошей. Внуки не хотіли зі мною говорити, відразу розійшлися по кімнатах, цукерки так і залишилися лежати на столі. Коли я запитала чи дочка купила мені ліки, зять наче озвірів. Я просто сиділа, і не могла навіть відповісти щось, пояснити. Я знала, що зять мене не дуже любить, завжди говорив дочці, що я ні копійки їм не дала. Що він мені тільки не говорив, чим тільки не докоряв. Заявив, що я тільки прошу в них все, що я мало не випрошувала постійно у них гроші, сиджу на шиї, а сама навіть гривнею їм не допомогла, внукам якісь погані цукерки лише принесла. Ті нещасні ліки просто швирнув мені в руки. А я просто мовчки встала, і вийшла. Я була настільки шокована, що не пам’ятаю, як дібралася додому. Потім набрала дочка, і просто холодно сказала, що я можу гроші за ліки не повертати.
Як згадую це все, просто душу розриває. Як так? Я ж не у чужих людей попросила, а у власної дочки. Вони з чоловіком гарно заробляють. Невже для матері шкода купити якихось ліків? Не знаю як тепер бути. Якщо потрібна буде допомога, то навіть рідна дочка не допоможе.
